очень нудно 
50 
І вже через п’ять хвилин учнів знову охопила звична апатія.
* * *
— Я завжди підозрював, що Салазар Слизерин був старим гидким маразматиком, — сказав Рон Гаррі й Герміоні, коли після уроку вони штовхалися в багатолюдних коридорах, щоб швидше занести портфелі й піти вечеряти. — Але я не знав, що це він розпочав те безглуздя з приводу чистої крові. Я б не пішов до їхнього гуртожитку, навіть якби мені платили. Чесно вам кажу: якби Сортувальний капелюх намагався запхати мене у Слизерин, я б відразу сів на поїзд додому.
Герміона енергійно закивала головою, але Гаррі мовчав, бо тієї миті відчув як йому опустилося серце–Гаррі ніколи не розповідав Ронові й Герміоні, що Сортувальний капелюх намірявся віддати його с аме в Слизерин. Він надто виразно пам’ятав тихенький голосок, що говорив йому на вухо рік то–му, коли він надяг на голову капелюха: «Знаєш, ти можеш бути видатним, це все в твоїй голові, а Слизерин допоможе тобі здобути велич, тут годі сумніватися… “
Але Гаррі, вже знаючи, що зі Слизерину виходять темні чаклуни, розпачливо подумав: «Тільки не в Слизерин!» І капелюх сказав:
«Що ж, коли ти такий певний, нехай буде Ґрифіндор!»
Друзі пропихалися крізь юрбу, і тут повз них пройшов Колін Кріві.
— Честь, Гаррі!
— Привіт, Коліне! — автоматично відповів Гаррі.
— Гаррі! Гаррі! Один хлопець з мого класу казав, що ти…
Але Колін був такий маленький, що його відразу підхопив потік учнів, несучи до Великої зали; вони ще почули, як він пропищав: «До зустрічі, Гаррі!» — і зник.
— Що міг казати про тебе хлопець з його класу? — зацікавилася Герміона.
— Мабуть, що я — спадкоємець Слизерина, — відповів Гаррі, відчувши, що його серце впало ще нижче, бо раптом згадав, як під час обідньої перерви від нього втікав Джастін Фінч–Флечлі.
— Тут повірять у що завгодно, — скривився Рон. Юрба порідшала, й вони спокійно піднялися на наступний поверх.
— Ти справді думаєш, що існує Таємна кімнату? — запитав Рон Герміону.
— Не знаю, — спохмурніла вона. — Дамблдор не зміг вилікувати Місіс Норіс, тому я думаю, що на неї напало щось… ну… нелюдське.
Розмовляючи, вони завернули за ріг і опинилися наприкінці того самого коридору, де стався напад. Зупинилися й озирнулися. Все було так, як і тієї ночі, хіба що на скобі не висіла нерухома кицька, а під стіною з написом «Кімната відчинена» стояв стілець.
— Це тут чатує Філч, — пробурмотів Рон. Вони переглянулися. Коридор був порожній.
— Не зашкодить тут трохи понишпорити, — сказав Гаррі. Він скинув портфель, став навкарач–ки і почав повзати, шукаючи бодай якісь сліди.
— Щось підпалене! — сказав він. — Тут… і ось тут.
— Ходи–но глянь на це! — покликала Герміона. — Дивно!
Гаррі підвівся й підійшов до вікна поряд із написом на стіні. Герміона показувала на верхню шибку, де через маленьку тріщину в склі відчайдушно намагалися втекти десь зо два десятки павуків. Довга сріблиста павутинка гойдалася там, наче мотузка, якою вони поспішливо дряпалися, щоб вибратись надвір.
— Ви колись бачили, щоб павуки так поводилися? — здивувалася Герміона.
— Ні, — відповів Гаррі, — а ти, Роне? Роне! Він озирнувся. Рон стояв ззаду, ледве стримуючись, щоб не дременути.
— Що сталося? — запитав Гаррі.
— Я… не… люблю… павуків, — напружено відповів Рон.
— Я цього не знала, — здивовано глянула на Рона Герміона. — Ти стільки разів робив різні настійки з павуками…
— Я нічого не маю проти мертвих павуків, — пояснив Рон, намагаючись не дивитися на вікно, — але я не люблю, коли вони ворушаться.
Герміона захихотіла.
— Це не смішно! — розсердився Рон. — І якщо вже хочете знати, то мені було три роки, коли Фред перетворив мого… мого іграшкового ведмедика на великого брудного павука, бо я зламав його дитячу мітлу. Ви б теж їх зненавиділи, якби тримали в руках ведмедика, а в нього раптом повиростало багато лап і…
Затремтівши, Рон замовк. Герміона й далі ледве стримувала сміх. Відчуваючи, що варто змінити тему, Гаррі сказав:
— Пам’ятаєте ту воду на підлозі? Звідки вона взялася? Хтось уже витер її.
— Вона була тут, — сказав Рон, пройшовши кілька кроків повз Філчеве крісло й показуючи пальцем. — Біля цих дверей.
Він узявся за мідну клямку і раптом відсмикнув руку, як обпечений.
— Що там? — стривожився Гаррі.
— Я не можу туди зайти, — прохрипів Рон, — Це дівочий туалет.
50 
