94 
Це була сторінка, вирвана з дуже старої бібліотечної книжки. Гаррі нетерпляче розгладив її, а Рон підсунувся ближче, щоб теж прочитати.
«З багатьох грізних звірів і потвор, що мешкають у наших краях, найдивнішим і найжахливішим є Василіск, відомий ще під назвою Зміїний король. Цей змій, який може досягати гігантських розмірів і прожити не одну сотню років, вилуплюється з курячого яйця, висидженого жабою. Щоб убити когось, він удається до дивовижних засобів, бо, крім страхітливих отруйних зубів, Василіск має вбивчий погляд, і всі, на кого він погляне, відразу помирають.
Павуки тікають від Василіска, бо то їхній смертельний ворог, а Василіск боїться тільки співу півня, що згубний для нього…»
Знизу рукою Герміони — Гаррі зразу упізнав її почерк — було дописано лиш одне слово: «Труби». Раптом у його голові проясніло.
— Рон, — видихнув Гаррі, — це воно! Ось де відповідь! Потвора в Таємній кімнаті — це Василіск, гігантський змій! Ось чому я скрізь чув той голос, якого ніхто інший не чув. Це тому, що я розумію парселмову!
Гаррі глянув на інші ліжка.
— Василіск убиває людей поглядом. Але ніхто не помер — бо ніхто не дивився йому просто в очі. Колін побачив його через вічко фотоапарата. Василіск спалив плівку, але Коліна тільки спаралізувало. Джастін… Джастін, мабуть, побачив Василіска крізь Майже–Безголового Ніка! А Нікові дістався основний удар, але він не міг померти знову… А біля Герміони й тієї рейвенкловської старости знайшли дзеркальце. Герміона якраз довідалася, що та потвора — Василіск. Я певен — вона попередила першого, кого зустріла, що треба, завертаючи за ріг, дивитися спершу в дзеркальце! Та дівчина витягла своє дзеркальце і…
Рон аж рота роззявив.
— А Місіс Норіс? — нетерпляче прошепотів він.
Гаррі замислився, уявляючи собі сцену під час Гелловіну.
— Вода… — поволі вимовив він. — Повінь з туалету Плаксивої Мірти. Сто відсотків, що Місіс Норіс бачила тільки відображення.
Гаррі ще раз глянув на аркуш. Що довше вчитувався, то зрозумілішими ставали всі попередні події.
— «Спів півня згубний для нього»! — прочитав він уголос. — Хтось убив Геґрідових півнів! Спадкоємець Слизерина не хотів, щоб вони були коло замку, коли відчинять Таємну кімнату! Павуки тікають від нього!.. Все збігається!
— Але як той Василіск пересувався тут? — запитав Рон. — Здоровенна зміюка. Хтось би побачив.
Але Гаррі показав на слово, яке нашкрябала Герміона внизу сторінки.
— Труби, — сказав він. — Труби. Роне, він лазив по трубах водогону! Я чув той голос у стінах…
Раптом Рон схопив Гаррі за руку.
— Вхід до Таємної кімнати! — прохрипів він. — А що, як це туалет? Що, як він у…
— …туалеті Плаксивої Мірти? — докінчив за нього Гаррі.
Вони схвильовано присіли, не знаючи, вірити в це чи ні.
— Це означає, — здогадався Гаррі, — що я — не єдиний парселмовець у школі. Спадкоємець Слизерина теж знає зміїну мову. Отак він і контролює Василіска.
— Що робити? — запитав Рон, чиї очі аж палали. — Іти просто до Макґонеґел?
— Ходімо до вчительської! — скочив на ноги Гаррі. — Вона там буде хвилин за десять, скоро перерва.
Хлопці побігли сходами вниз. Аби ніхто не бачив, як вони тиняються коридором, заскочили просто в порожню учительську. Це була простора оббита панелями кімната, заставлена кріслами з темного дерева. Гаррі й Рон походжали по ній, надто збуджені, щоб сісти.
Але дзвоник на перерву так і не продзвенів.
Натомість, відлунюючи в коридорах, пролунав магічно підсилений голос професорки Макґонеґел:
«Всім учням негайно повернутися до спалень! Усім учителям зібратися в учительській. Прошу, негайно!»
Гаррі глянув на Рона.
— Невже новий напад? Саме тепер?
— А нам що робити? — приголомшено запитав Рон. — Вертатися до спальні?
— Ні! — відповів, озираючись, Гаррі. Ліворуч від нього була якась незрозуміла шафа, де висіли вчительські мантії. — Давай–но сюди! Послухаємо, що трапилось. А тоді розкажемо, що ми знайшли.
Вони сховалися в шафі, прислухаючись до тупоту сотень учнівських ніг над їхніми головами. Невдовзі двері учительської з грюкотом відчинилися, і з–поміж складок запліснявілих мантій вони побачили вчителів, які заповнювали кімнату. Дехто з них був приголомшений, а дехто й геть переляканий. Потім з’явилася професорка Макґонеґел.
94 
