очень нудно 
257 
— Доїхали нормально, нормально доїхали, це ж нам не вперше! — нетерпляче пояснювала вона. — Але останнім часом щось нічого не чути від Дамблдора! — додала вона, озираючись у вестибюлі, ніби сподівалася, що він раптом з’явиться з комірчини для мітел. — Не знаєте, де він?
— Гадки не маю, — відповіла Амбридж, лиховісно зиркаючи на Гаррі, Рона й Герміону, які затримались біля сходів, бо Рон вдав, що зав’язує шнурки. — Але впевнена, що Міністерство магії незабаром його розшукає.
— Сумніваюся, — крикнула крихітна професорка Марчбенкс, — якщо тільки Дамблдор сам цього не захоче! Кому ж це знати, як не мені… я особисто приймала в нього іспити з трансфігурації та замовлянь, коли він складав НОЧІ… він таке виробляв своєю чарівною паличкою… я ніколи такого не бачила.
— Так… — пробелькотіла професорка Амбридж, а Гаррі, Рон і Герміона поволеньки попленталися сходами нагору, — дозвольте показати вам нашу вчительську. Ви ж, мабуть, хотіли б попити з дороги чаю.
Вечір був доволі напружений. Кожен намагався ще щось повторити, але мало кому це приносило велику користь. Гаррі рано пішов спати, але довго не міг заснути. Пригадував консультацію з працевлаштування й категоричну заяву професорки Макґонеґел про те, що вона допоможе йому стати аврором, хоч би чого це їй коштувало. Тепер, коли настав час іспитів, він уже шкодував, що не назвав тоді якоїсь реальнішої для себе професії. Знав, що не спиться не тільки йому, але ніхто в спальні не озивався і, врешті–решт, усі позасинали.
За сніданком п’ятикласники теж майже не розмовляли. Парваті бурмотіла собі під ніс закляття, і сільничка перед нею здригалася. Герміона так швидко перечитувала «Досягнення в замовлянні», що її зіниці зливалися в одну пляму, а Невіл весь час випускав з рук ножа й виделку і перекидав вазочку з варенням.
Коли закінчився сніданок, п’яти–й семикласники зібралися у вестибюлі, а всі інші учні порозходилися по класах. О пів на десяту їх усіх знову покликали до Великої зали. Вона тепер мала такий самий вигляд, як і в ситі спогадів, коли Гаррі бачив свого батька, Сіріуса та Снейпа, що складали іспити для СОВ. Зникли чотири гуртожитські столи, а замість них з’явилося безліч столиків — окремий для кожного учня. За вчительським столом стояла професорка Макґонеґел. Коли всі повсідалися й замовкли, вона сказала: — Можете починати, — і перевернула величезний пісочний годинник, що стояв на столі біля неї. Ще там були запасні пера, чорнильниці та сувої пергаменту.
Гаррі розгорнув екзаменаційний білет — і серце його закалатало… Герміона, що сиділа за три ряди праворуч і на чотири столики попереду, вже щось писала… він глянув на перше запитання: «а) Напишіть закляття і б) опишіть рухи чарівної палички, необхідні для літання предметів».
Гаррі на мить пригадав довбню, що злетіла високо вгору, а тоді гепнулася на масивний череп троля… усміхнувся, схилився над пергаментом і почав писати.
* * *
— Було не так і погано, правда? — схвильовано запитала Герміона через дві години, все ще стискаючи в руках екзаменаційний білет. — Не знаю, чи я добре описала підбадьорливі замовляння — мені трохи не вистачило часу. Ви описали протизакляття від гикавки? Я не була певна, чи варто, — мені здалося, що воно було вже зайве… а в двадцять третьому питанні…
— Герміоно, — суворо урвав її Рон, — скільки ж можна… ми не збираємося складати кожнісінький іспит двічі. Вистачить з нас по горло й одного разу.
П’ятикласники пообідали разом з усією школою (в залі знову з’явилися чотири гуртожитські столи), а тоді зібралися в маленькій кімнатці біля Великої зали, де мали чекати початку практичних іспитів. Учнів викликали за абеткою невеличкими групками, а решта бурмотіли закляття й махали чарівними паличками, зрідка випадково штурхаючи одне одного в спину чи в око.
Назвали Герміонине прізвище. Вона затремтіла й вийшла з приміщення разом з Ентоні Ґольдштейном, Ґреґорі Ґойлом та Дафною Ґрінґрас. Після іспиту учні не поверталися, тож Гаррі й Рон не знали, як складала Герміона.
— Усе буде нормально, пам’ятаєш, як вона отримала п’ятірку з трьома плюсами на одному тесті із замовлянь? — нагадав Рон.
За десять хвилин професор Флитвік покликав: — Паркінсон Пенсі… Патіл Падма… Патіл Парваті… Поттер Гаррі.
— Ні пуху, — тихенько побажав Рон. Гаррі зайшов до Великої зали, так міцно стискаючи чарівну паличку, що аж тремтіла рука.
257 
