очень нудно 
65 
— …МОГЛИ ЇЇ СЕРЙОЗНО ПОКАЛІЧИТИ, ВИ, ТЕЛЕПНІ!
— …БРУДНІ ПОКРУЧІ, ВИ ГАНЬБИТЕ МІЙ ОТЧИЙ ДІМ! До кімнати, саме тоді, як Гаррі взував кросівки, вбігла схвильована Герміона. На її плечі похитувалася Гедвіґа, а в руках звивався Криволапик.
— Мама з татом щойно прислали назад Гедвіґу. — Сова послужливо злетіла вгору й усілася зверху на свою клітку. — Ти вже готовий?
— Майже. З Джіні все гаразд? — поцікавився Гаррі, нап’ялюючи окуляри.
— Місіс Візлі привела її до тями, — відповіла Герміона. — Але тепер Дикозор скаржиться, що нам не можна виходити, доки не з’явиться Стержис Подмор, бо інакше не вистачатиме одного охоронця.
— Охоронця? — перепитав Гаррі. — Ми повинні їхати на Кінґс–Крос з охороною?
— Ти повинен їхати на Кінґс–Крос з охороною, — виправила його Герміона.
— Навіщо? — роздратувався Гаррі. — Я думав, що Волдеморт зараз заліг на дно. Чи ти хочеш сказати, що він раптом нападе на мене з–за сміттєвого бачка?
— Не знаю, просто так каже Дикозор, — неуважно відповіла Герміона, зиркаючи на годинник, — але якщо ми зараз не вирушимо, то вже напевно пропустимо поїзд…
— МОЖЕ, ВИ ВСІ НАРЕШТІ–ТАКИ СПУСТИТЕСЯ ДОНИЗУ! — заволала місіс Візлі, і Герміона, підстрибнувши, мов ошпарена вибігла з кімнати.
Гаррі схопив Гедвіґу, безцеремонно запхнув її у клітку й поспішив за Герміоною, волочачи валізу.
Портрет місіс Блек з люті аж вив, але ніхто й не намагався затулити його портьєрами, бо галас у коридорі все одно не дав би їй заснути.
— Гаррі, підеш зі мною й Тонкс, — гаркнула місіс Візлі, перекрикуючи безперервне верещання: «БРУДНОКРОВЦІ! ПОГАНЬ! ПОРОДЖЕННЯ НЕЧИСТІ!» — Валізу й сову залиш, про багаж подбає Аластор… О Господи, Сіріусе, Дамблдор же сказав тобі “ ні “!
Біля Гаррі, що перелазив через численні валізи, добираючись до місіс Візлі, з’явився схожий на ведмедя чорний пес.
— Чесне слово… — У голосі місіс Візлі чувся розпач. — Що ж, роби як знаєш!
Вона рвучко відчинила вхідні двері й вийшла під лагідне вересневе сонце. Гаррі й пес пішли за нею. Двері зачинилися за їхніми спинами, й верески місіс Блек одразу стихли.
— А де Тонкс? — поцікавився Гаррі, коли вони зійшли кам’яними сходами будинку номер дванадцять, який зник, Щойно вони ступили за поріг.
— Вона чекає нас трохи далі, — сухо відказала місіс Візлі, намагаючись не дивитися на чорного пса, що підстрибом біг коло Гаррі.
На розі їх привітала якась старенька. Вона мала сиве волосся з дрібними кучериками та пурпурового капелюха у формі пиріжка.
— Здоров був, Гаррі! — підморгнула вона йому. — Треба поспішити, Молі, — додала бабця, зиркаючи на годинник.
— Та знаю, знаю, — простогнала місіс Візлі, прискорюючи кроки, — але Дикозор хотів чекати Стержиса… якби ж то Артур знову організував нам машини з міністерства… але Фадж тепер не позичить йому й порожньої чорнильниці… і як ті маґли витримують подорожі без чарів…
А от великий чорний пес радісно гавкав і стрибав навколо них, ганяючись за голубами і за власним хвостом. Гаррі не міг стримати сміху. Сіріус дуже довго не виходив з будинку. Місіс Візлі стисла вуста майже так, як тітка Петунія.
Пішки вони дійшли до вокзалу Кінґс–Крос за двадцять хвилин, і за цей час не сталося нічого вартого уваги, хіба що Сіріус на втіху Гаррі налякав одного–двох котів. На самому вокзалі вони затрималися, ніби випадково, біля перегородки між дев’ятою та десятою платформами, пересвідчилися, що все спокійно, а тоді по черзі сперлися на перегородку й легко пройшли крізь неї на платформу дев’ять і три чверті. Там уже стояв «Гоґвортський експрес», випльовуючи пару впереміш із сажею на платформу, заповнену учнями та їхніми родинами. Гаррі вдихнув знайомий запах і відчув, як поліпшується настрій… Нарешті він повертався…
— Сподіваюся, ніхто не спізниться, — стривожено мовила місіс Візлі, озираючись на ковану залізну арку, що дугою нависала над платформою і крізь яку заходили новоприбулі.
— Класний пес, Гаррі! — гукнув йому високий хлопець з копицею дрібних кісок.
— Дякую, Лі, — усміхнувся Гаррі, а Сіріус несамовито замахав хвостом.
— Ох, нарешті, — полегшено зітхнула місіс Візлі, — ось і Аластор з багажем, дивіться…
Муді низько натяг на свої різнокаліберні очі кепку носильника і шкутильгав крізь арку, штовхаючи візок з валізами.
— Усе гаразд, — пробурмотів він місіс Візлі і Тонкс, — Нам, начебто, ніхто не сів на хвіст…
65 
