10 
Щелепи зводило, язик став, як терпуг, — усі яблука були' зелені й кислющі неймовірно. Видно, тут ріс пізній зимовий сорт.
Нарешті — чи то Котька втратив смак, чи звик до кислятини, — біля однієї яблуні він спинився. Одкусив єдине, до якого зміг дотягнутися знизу, — ніби нічого. Яблука були досить великі, червоні, але висіли високо над землею. Треба було лізти на дерево. Котька озирнувся. Нема нікого. Зітхнув, як перед стрибком у воду, і подряпався. «Хоттабич» у штанях муляв, наче висловлював протест. Але Котька не звертав уваги. Незнана досі рішучість штовхала його угору. І крізь весь величезний крижаний холод страху враз проклюнулося Щось маленьке і тепле. Проклюнулося і запищало:
— Ну, Дмитруха! Начувайся! Хто казав, що я пігмей, що я тютя?.. Який же я пігмей, який же я тютя, коли я ондо лізу на дерево і краду колгоспні яблука! Ні, я вам не тютя! Я — молоток! Я… Ну, буде, буде тепер що розказувати у класі! Ух, який же я! Ух, який же ж я… Ух, я — так я! Не те, що Тютя.
Дряпаючи об гілки руки, Котька одне за одним рвав яблука і пхав собі за пазуху. Деякі виривалися з рук і глухо гупали на землю. Та Котька не зважав і похапливо тягнувся за іншими.
І раптом…
— Кахи-кахи, — почулося знизу.
Котьку наче зашморгнули за шию — перехопило дихання. Він глянув униз. Видно було тільки чоботи — все інше затуляло листя.
— Кахи-кахи! — повторили чоботи.
Листя враз заворушилось, і прямо на Котьку виштрикнулося дуло рушниці!..
— Ввай! — вереснув Котька і рвучко повернувся, підставляючи під постріл «Хоттабича». «Хоттабич» дрібно затремтів у штанях і безнадійно завмер у приреченому чеканні.
— Н-не с-стріляйте… — плаксиво пропищав Котька.
— Як це — «не стріляйте»? Не маю права. Зараз встрелю!
Котька замружився.
«Хоттабич» у штанях похолов.
— Ну! — насмішкувато сказали знизу. — Ізлазь!.. Ти встрелений.
Голос був дуже знайомий.
Котька обернувся.
Під деревом, розсуваючи ціпком листя, стояв дідусь Дика природа.
Одним рухом Котька висмикнув сорочку з штанів, і яблука посипалися на землю. Потім, ледве ворушачи ватяними неслухняними кінцівками, почав злазити.
— О! А що це в тебе у штанях? — здивовано запитав дідусь (злазячи з дерева, Котька повернувся до нього спиною).
І не встиг Котька зреагувати, як дідусь витяг у нього з штанів «Хоттабича».
— Овва!.. Оце ти у такий спосіб книжки читаєш?! А головою вже не виходить?
Котька вкрився червоними плямами.
— І чого це тебе туди погирило? Оту зелень рвати… Нащо воно тобі? Хочеш усю відпустку бігати?
Ех, краще б той дід був уже вистрелив… Але в діда, крім ціпка, ніякої зброї не було. То Котьці з переляку ціпок здався дулом рушниці.
А взагалі дідок був зовсім не страшний. І Котька вже подумав, що він зараз покепкує з нього і одпустить. Аж раптом той суворо глянув на нього і сказав:
— Ходімо!
І кудись Котьку повів.
Котька покірно йшов, похиливши голову. І в тій голові переляканими зайчиками стрибали безладні думки:
«Чого ж це я йду? Чого я не тікаю? У діда ж нема зброї. І бігати він, мабуть, на довгі дистанції не мастак. Не дожене. Я ж мріяв, я ж мріяв про втечі, саме про втечі і погоні… Так чого ж я… іду тепер, як теля… як Тютя… Що ж я скажу Ігорю Дмитрусі? Про що ж я в класі розповідатиму?»
Але ноги самі собою, без наказу голови, механічно переставляючись, ішли слідом за дідом.
— Діду, — наважився нарешті Котька. — Куди це ви мене ведете?
— Як це куди? — обернувся дідок. — У буцегарню! А куди ж… У тюрму, у буцегарню… А куди ж у нас злодіїв саджають?
— Жа-жартуєте, — тремтячим голосом сказав Котька.
— Ото інтересно мені жартувати з тобою.
— Хто ж це за пару кислих яблук у тюрму саджає?
— То не кислі яблука. То колгоспне добро. А той, хто зазіхає на колгоспне добро, — злодій і правопорушник. Отак!
Дід уже вивів Котьку з саду, і вони попрямували повз якісь довгі кам'яниці.
Діду, а… а ви мене хіба не пізнаєте? — жалібно скривився Котька.
— Га? — дідок обернувся і, звівши брови, здивовано, наче ніколи не бачив, глянув на Котьку. — А ти хто такий?
— Та я… я ж на волах з вами їхав. «Дика природа», пам'ятаєте… І… і «сапоги» ми з татом у сільмазі купили. Пам'ятаєте?
— Не обманюй! То був гарний симпатичний хлопець, а ти… Злодій, розбійник з великої дороги. Того я добре знаю. А тебе ні. Вперше бачу…
10 
