очень нудно 
36 
— Щось дуже довго нема того Семуа, — сказав Петякантроп. — Слухай, а може, він так сказав, щоб відчепитися від нас? «Сидіть дома і нікуди не рипайтесь…», а сам — фіть! — і нема…
«А що?.. Справді, — подумав Котька. — І я ж так думав… А може, воно й краще». І він відчув полегкість. Десь підсвідомо його весь час Муляв страх — хто там зна, як воно може вийти з тим пришельцем… Усе-таки істота з іншого, світу, мало що може йому стукнути в голову, вирішить, наприклад, що вони щось проти нього мають, застосує оту кляту аннігіляцію і… Ніхто й не знатиме, де вони ділися, мокрого місця не залишиться.
Котька вже хотів прочинити двері хлівця і висунутися (щоб хоч ковток свіжого повітря вдихнути), аж раптом помітив, як перемінилися в лиці Чайник і Петякантроп. З набурмосено-замислених обличчя їхні враз зробилися перелякано-улесливими. — Будь ласка… будь ласка… — забелькотів Чайник.
— Так оце так ви живете? — почув Котька спершу голос Семуа, а тоді вже побачив його самого. Побачив і здригнувся. Так дико було бачити серед сільського двору, де греблися кури, істоту у скафандрі з антенами й миготливою лампочкою на гермошоломі.
Семуа пройшов по подвір'ю і зупинився біля перекинутого відра.
— Цікаво, дуже цікаво… Це що?
— Відро, — люб'язно пояснив Чайник.
— Для чого? — спитав Семуа.
Чайник знизав плечима:
— Ну як… відро для води… для помиїв… і взагалі… — Він глянув на Петюкантропа і скривився, як роблять усі учні, коли вчитель ставить питання, на яке не знаєш, що відповісти. І Петякантроп, точнісінько як на уроці, приставив долоню до рота і підказав:
— Ку ко бо бо…
— Ага… так… так… — пояснив Чайник. — Гм, як стоїть порожнє, то… а як носити воду з криниці, то… — він зітхнув, мабуть, згадавши цей процес, — знаряддя праці. Ку ко бо бо.
— А це що? — Семуа показав на сміття, розкидане по подвір'ю.
— То так… нічого… сміття, — Чайник перезирпувся з Петякантропом, і вони вдвох кинулися гарячково прибирати подвір'я.
— Сміт-тя? — здивовано перепитав Семуа. — Не розумію. Що таке? Поясніть.
— Ну сміття… що ж тут незрозумілого? — здивувався і собі Чайник. — Просто сміття та й усе. Непотріб і взагалі…
— Відходи, — знову підказав Петякантроп.
— Ага… Так… Відходи… Виробничі відходи.
— Відходи? — знову здивовано перепитав Семуа. — У нас на планеті нема такого поняття. А чого вони валяються у вас під ногами?
— Ну просто так… — почервонів Чайник.
— Тимчасово… — сказав Петякантроп (він почував себе впевненіше — це ж було не його подвір'я).
— Не встигли прибрати, — пояснив Чайник.
— Так, зрозуміло… Забруднення навколишнього середовища, — в голосі Семуа чувся осуд. — Це небезпечно. З цим треба боротися!
— Так ми ж б-боремося… бачите! — вигукнув Чайник (хлопці закінчували прибирати подвір'я).
Семуа, переставляючи ноги, наче робот, підійшов до копиці, показав на граблі:
— А це що?
— Граблі. Знаряддя праці. Гребти сіно. Отак-о, — і Чайник показав, як гребти граблями.
— Цікаво… Це ваші? Граблі? — Семуа із задоволенням повторював кожне нове слово.
— Ну да, бабині… тобто спільні, сімейні… — заплутався Чайник і почав виплутуватися: — У нас всі знаряддя праці колективні. Розумієте? У нас… у нас такий принцип. А це лопата. Копати землю…
— Колективна? — спитав Семуа.
— Ага, — кивнув Чайник. — А це сокира. Рубати дрова.
— Рубати дро-ва? — повторив Семуа. — Дуже цікаво. А можна показати як? У нас на планеті немає цих самих… дров. Дуже хотілося б побачити.
— Будь ласка, — Чайник розгублено озирнувся, шукаючи очима, але всюди лежали тільки довгі метрові поліняки. — Можна… Але спершу треба напиляти. Оцим знаряддям, яке називається пилка. Ану давай! — махнув він Петікантропу.
— Га? — роззявив той рота.
— Не «га», а берись швидше! Ну! — Чайник схопився за один кінець поліняки, Петякантроп взявся за другий, поклали поліняку на козли і почали пиляти.
Семуа дивився на них своїми синіми банькатими лінзами-очима з явним інтересом.
Хлопці старалися з усіх сил. Але поліняка, як на зло, попалася грабова, тверда, мов рейка. Через якусь уже хвилину піт заливав їм очі.
— Правда… це все прості… примітивні знаряддя праці, — хекаючи і наче вибачаючись, казав Чайник. — У нас зараз НТР — науково-технічна революція. Всі трудомісткі процеси механізовано, У нас всюди різні машини, комбайни, трактори, соломорізки, культиватори, електродоїлки…
36 
