очень нудно 
37 
— Це добре. Це дуже добре. Лю ля лю лі… — схвально закивав антенами Семуа.
І — раптом…
— Ой!.. Моя баба йде!.. — майже радісно вигукнув Чайник. Семуа змахнув руками, напустив диму і зник за хатою. Котька встиг помітити, як він побіг і навіть спіткнувся об щось. Це Котьку трохи розчарувало — інопланетянин міг би й не спотикатися. Міг би зникати якось солідніше. Але на цьому роздуми його перервалися.
РОЗДІЛ XIV
«Надежда-а, мо-ой компас живо-ой!..»
Несподівана поява Інгрід.
Одна з таємниць розкривається.
— О! Що я бачу?! Працюють… — почувся здивований голос баби Наді. — Щось у лісі здохло! Що це з тобою, Васю? Ти, бува, не захворів? Таке цілосвітнє ледащо, то батогом не примусиш, і раптом…
Баба Надя, ведучи на налигачі козу Маньку, ввійшла у Котьчине поле зору. Сплеснула руками й випустила налигача. Манька одразу цим скористалася і подріботіла в город.
Чайник підскочив до баби і застережно приклав палець до губів:
— Цссс!
— Га? Що таке?
— Тихше, бабо! — засичав Чайник.
— Отаке! Чого це я маю мовчати у своєму дворі?
— Та цитьте, ну! — знову засичав онук.
— Ну ви дивіться — рота затуляє! — вдарила руками об поли баба. — Ти бач! Дожилася! Вже й говорити не дають у власній хаті!
І тоді, щоб заглушити бабу, Чайник раптом голосно заспівав:
- Наде-ежда! Мой компас жи-во-ой!..
Він штовхнув ногою Петюкантропа, і той підхопив:
- … а удача награда за сме-ге-лость…
Баба спантеличено дивилася на хлопців і розпачливо переводила погляд з одного на другого:
— Показилися хлопці, не інакше. Блекоти наїлися, чи що?
Чайник метнув блискавичний погляд на ріг хати, за яким зник Семуа, махнув Петікантропу, щоб той продовжував співати, підійшов до баби і гарячково забубонів:
— Бабо! Ідіть! Ідіть негайно в хату і не виходьте, поки я вас не покличу. Чуєте… Благаю!.. Бабусенько, дорогесенька!.. А то я вам ніколи цього не прощу. Я вам… Зрозумійте ви… Тут одна істота… Я вам потім усе поясню. І взагалі…
— Чого ж ти, опудало, зразу не сказав? — стишивши голос, мовила баба Надя. — Знаю-знаю… Істота. Знаю. Так би й сказав: «Істота!» А то: «Надєжда!.. Мой компас…» Муслім Магомаєв найшовся! Іду вже, іду! — І баба позадкувала до дверей. На порозі махнула рукою — не турбуйтесь, мовляв, усе буде гаразд, — і клацнула клямкою, причинивши двері.
— Ху! — з шумом видихнув Чайник. — Ну! Ти диви! І треба, ж!..
— Ти думаєш, він чув? — прохрипів Петякантроп (від безперервного співу голос у нього майже пропав).
— Аякже! — Чайник безнадійно скривився.
Котька його розумів — не почути усю цю сцену міг тільки глухий дід Мирон.
— Що ж робити? — прохрипів Петякантроп.
Але Чайник не встиг відповісти. Враз почулося тоненьке дівчаче:
— Алло!
Котька скосив очі на голос і побачив, що у двір заходить білява дівчинка у великих окулярах, у джинсах, з яскравою спортивною сумкою в руках.
Хлопці теж повернулися до неї.
— О! Чужих нам іще тут не вистачало! — аж пересмикнувся Чайник.
— От іменно! — кивнув Петякантроп.
— Що таке? — рвонувся Чайник до дівчинки.
— Що треба? — випнув щелепу Петякантроп.
Дівчинка не чекала такого прийому і розгублено мовчала, позираючи ка хлопців.
Котьці стало її жаль. «Певно, дачниця якась або в гості до когось приїхала», — подумав він. На «Бережку» такої не було.
— Вибач! — процідив Чайник до дівчинки. — Ти помилилася адресою.
— Так що — будь ласка! — Петякантроп зробив рукою красномовний жест і свиснув: — Фіть!..
Але дівчина заперечливо похитала головою і сказала:
— Ні!
Хлопці пєрезирнулися.
— Що значить «ні»? — підвищив голос Чайник.
— Ти що — не розумієш? — грізно прохрипів Петякантроп.
— Я… — почала і затнулася дівчинка.
— Та ти ж, ти!.. — Чайник озирнувся на ріг хати і стишив голос. — Кажуть тобі, ти помилилася адресою.
— Ні! — знову заперечливо похитала головою дівчинка.
— Та ти що — жартуєш? Нам не до жартів. У нас тут серйозна справа… і взагалі…
— Ну! — підступив до неї майже впритул Чайник.
— Бобелюр звідсіля! — знову випнув нижню щелепу Петякантроп.
— Ну, чуєш — біжи!.. Нам не до церемоній. Часу нема, — Чайник нетерпляче озирнувся на ріг хати. — Ну, по-хорошому ж кажемо…
37 
