очень нудно 
69 
— Уночі? — У голосі Іветти крижані ноти.
— Так. Я бачив Раю вві сні. Вона хотіла втекти, а я сказав: «Залишися», і вона погодилася. Тільки попросила, щоб я повісив у передпокої її курточку.
Платон говорив звично-спокійно, та нянька бачила: ще слово, і дівчина розридається просто за столом. Засовалася…
— Щось ви їсте геть погано. Чи я марно на кухні півдня вошкалася? Усе похололо! Ви ж гляньте — все холодне. І це ж із якими силами подарунки роздивлятися?
Платон відклав виделку, подався вперед, простягнув до Раї руку.
— Хочеш подивитися подарунки?
— Чудова ідея, синку! — Іветта підхопилася першою, пішла до червоного мішка під ялинкою. Події чудесним чином повернулися до запланованого русла. А дивні сновидіння… Іветта ще матиме вдосталь часу, щоби розібратися зі сновидіннями!
Нянька перехрестилася: пронесло блаженних. Заходилася прибирати зі столу тарілки. Нема їй часу за дурниками спостерігати, їй ще б устигнути до дванадцятої кавун розтовкти га шампанським залити. Зиркнула скоса: хоч би подовше з подарунками цяцькалися… Іветта вже спорожнювала мішок.
Платонові перепали колекція дисків із дослідницькими програмами «Дискавері», крутий джемпер і коштовний «брегет» — механіка, автоматичний підзавод, рожеве золото сімсот п'ятдесятої проби, сапфірове скло. А сенс? Іветта і сама розуміла — геть зайва річ, та не втрималася — придбала коштовну цяцьку для єдиного й неймовірного.
Як не дивно, годинник зацікавив Платона настільки, що він урешті відпустив Раїну руку, сів по-турецьки на килим біля >глинки — босі ноги під себе — зосереджено роздивлявся механізм і за мить, здавалося, забув про всіх, хто був поруч.
— Раєчко… — Іветта інтригуюче всміхнулася дівчині. Легким рухом феї простягнула дівчині велику золотаву коробку І рожевою стрічечкою і такою ж рожевою квіткою. — З Новим |к)ком. З новою радістю. З любов'ю…
— Дякую, — зашарілася. Тримала в руках велику, майже невагому коробку, дурні думки звідкілясь позбігалися: «Синові — купа коробок, а мені лише одна… Бо нерідна, приблуда чужа… І що в ній? Мабуть, нічого нема, бо не важить геть нічого… Сама коробка важка… Он яка здоровенна!»
— Ангеліночко! Проведи Раєчку до її кімнати — допоможи, — вже командувала Іветта.
…Рая сиділа на ліжку в рожевій кімнаті, не насмілювалася коробку розгорнути. Ангеліна зірвала рожеву квітку зі стрічкою, зойкнула.
— Ну все! Пропали всі хлопці!
Дівчина глянула в коробку, й аж сльози набігли. Такого не буває! Такого ніколи й ніде бути не могло. Біла з блакитним сукня чудесна. Ліф приталений. Прозорий пасочок із блакитної орґанзи — і так і сяк зав'язати можна, щоби талія ще стрункішою здавалася, — а поділ пишний. Пишний, аж зібраний по краю. Блакитні смужки по подолу і на плечиках. Камінчики по комірцю виблискують. А поряд із сукнею прозорі колготки сріблясті. І білі черевички лакові. В окремому пакуночку — білі трусики й ліфчик із мереживцем. А Рая про пані так погано подумала…
— Що, Раюшко, допомогти чи сама? — почула няньчин голос.
— Сама… — зашарілася.
Ангеліна вже й зі стола поприбирала, уже й розклала на невеличкому столику всілякої смакоти солодкої, уже й Іветта насупилася та з тривогою поглядала на Платона, що вже надто заглибився у вивчення годинника, а дівчина все не йшла.
— Весь час бігатимемо по неї?! — пробурмотіла роздратовано. Зиркнула — чи ніхто не почув?
— Я приведу Раю. — Платон таки почув. Акуратно поклав годинник у футляр, залишив біля ялинки.
Іветта перехопила дивний погляд сина, підвелася першою, заспішила до рожевої кімнати.
— Раєчко! — гукала голосно, випереджаючи можливий небажаний розвиток подій. — Раєчко…
У рожевій кімнаті дівчина відвела погляд від дзеркала, похапцем побігла до вітальні. У темному коридорі наштовхнулася на Іветту з Платоном.
— Вибачте…
Іветта ввімкнула в коридорі світло, критично глянула на розгублене дівча в розкішній білій сукні, демонстративно-захоплено сплеснула руками.
— Як же тобі пасує ця сукня, Раєчко! Чи не так, Платоне?
Платон серйозно кивнув:
— Я теж не ношу взуття.
Іветта глянула на Раїні ноги й аж почервоніла від гніву: дівчина так і не наділа прозорих сріблястих колготок і не взула білих лакових черевичків.
Розділ 5
Зранку тридцять першого грудня Ліда перебрала весь гардероб — не те, не те, не те… Три дні за містом наодинці з коханим. Новий етап їхніх стосунків. Первозданна тиша. Біле з сосновою зеленню за вікном. Вона добиратиме бежево-шоколадні кольори. Тепло. Ніжність. Тільки трішечки молочно-білого — аж ніяк не сніжно-білого. Можливо, шалик, рукавички…
69 
