очень нудно 
83 
— Слухаю!
— З Новим роком, Станіславе, — почув і вухам не повірив. Уперше за чотири роки їхнього з Лідою сімейного життя Іветта Андріївна Вербицька назвала зятя на ім'я.
— З Новим роком, Іветто Андріївно, — відповів спантеличено.
— У вас із Лідочкою на цей вечір нічого не заплановано? — ще більш люб'язно запитала теща, і Стас остаточно втратив орієнтири. «Що сталося? Чому теща не наказує, а лише запитує, як це зробила би й будь-яка нормальна людина?»
— Ні, — відповів обережно. — Вам… Ліду покликати?
Ліда підхопилася, та Іветта Андріївна Вербицька вкотре приголомшила зятя.
— Дякую, не треба, Станіславе. Перекажіть Лідочці, що я запрошую вас двох сьогодні на сьому вечора на святкову вечерю.
— Метелик обов'язковий? — не втерпів Стас, та теща — маслом по маслу.
— Тільки гарний настрій і здатність скуштувати все, що приготує для нас Ангеліночка.
Стас поклав слухавку, подивився на насторожену дружину.
— Нас запрошено, — буркнув і з подивом констатував, що може… може розмовляти з нею.
— Ти підеш? — вона все запитаннями. Геть змінилася після тих свінґерів.
— І ти підеш! — мов кулаком по столу ляснув.
— І ти підеш зі мною? — знову запитала Ліда.
Примушувала до ствердних відповідей. «Так, він піде з Лідою, значить, вони й досі разом, значить, він не покине її, хоч вона й не благала, як зазвичай…» Стас не бажав дарувати їй надію.
— О пів на сьому вдягнися! — пішов на кухню їсти щось із банок, що лишилися з новорічної ночі.
Ліда здогадалася: крім смачної няньчиної вечері матуся приготувала для них оглядини трофею, здобутого для Платона. Знайомство з худою дівчиною-підлітком, яка спочатку зайняла Лідину кімнату, тепер — застовпила місце біля Платона, а далі — що? «Стас жахнеться», — подумала, та потім дійшла висновку, що Стас не здивується. Він Платона й досі не знає. Він просто не зрозуміє, на які тортури приречені і брат, і те худе дівчисько з переляканими очима, і, якщо вдуматися, — вони всі.
— їсти хочеться, — призналася собі, ніби перед нею — стіл, на столі — таріль, на тарелі — худе дівча, кропом обкладене. — їсти хочеться, — повторила недобре.
На столі — розкіш, нянька захекалася. А нікому й діла немає: біля ялинки скупчилися. Стас насторожений, Ліда на нервах, дівча те до Іветти тулиться, наче тільки вона захистить. Платон млявий. А Іветта в гуморі. Усе за планом.
— Лідочко! Станіславе! Хочу познайомити вас із Раєчкою. Тепер вона житиме з нами, і Платон уже сказав, що щасливий від того. Так, синку?
— Так… — безбарвно.
Нормально! Іветта Раю до Ліди зі Стасом підштовхнула. Ліда почервоніла до скронь, випростала руку, — привітатися хотіла, та дівча відсахнулося. Ліда перехопила гнівний мамин погляд, видушила з себе максимальну привітність.
— Мене звати Ліда. Я сестра Платона. Ми зі Стасом… дуже раді бачити тебе тут…
— До столу, до столу! — заметушилася Ангеліна, і всі посідали б, як і планувала Іветта, та Платон раптом уважно глянув на Стаса, підійшов, усміхнувся щиро і сказав:
— Я — Платон, а хто ви такий?
Іветта зблідла. Ліда гарячкувала:
— Тохо! Це… — Ну прості ж слова треба сказати: «Це мій чоловік, я люблю його, ми живемо разом». А як сказати? Що, коли не жити їм разом? Після свінґерів так і не поговорили.
— Я Стас, чоловік твоєї сестри. Я люблю її. Ми живемо тут… неподалік. Заходь у гості! — сказав Стас так щиро і природно, що вразилася не тільки Ліда, але й Іветта з нянькою.
— Добре, обов'язково зайду, — кивнув Платон так просто, що Іветта рота роззявила. — А тепер запрошую тебе до себе в гості. Ходімо, Стасе?
— Ходімо!
Платон потяг Дезінфікатора до своєї кімнати. Жінки завмерли посеред вітальні й перезирнулися. Тільки Рая в неймовірній біло-блакитній сукні не побачила нічого надзвичайного. У душі свої страхи. Вона не бачила Платона майже добу: цілий день красива пані тягала її по лікарях, і ті обстежували дівчину так ретельно, ніби Раї завтра до армії. А навіщо? Здорова! Інше болить! Платон із неї очей не зводив, потім пані сама призналася, що він Раю полюбив і страждає, а він спав. Вона ж на власні очі бачила — спав собі. І пані раптом так дивно сказала, що, мовляв, ще подивимося, чи захоче Платон тебе. Раю, брати… І хіба не мука? Рая з рожевої кімнати вийшла, а тут та сестра його, що вона її циганкою про себе обзиває. І Платон… Оце ходить, наче і спить на ходу. І не глянув на неї. Хіба не мука? їй би сісти, так тепер до столу ніхто і не пнеться. Що робити? Добре, що нянька все бачить. Заметушилася, всадила дівчину на диван, до хазяйки побігла.
83 
