очень нудно 
30 
«Як же хвилюється! — жахнулася й собі бібліотекарка. — Мабуть, ніколи ще жінки не мав і тепер оце не знає, що робити!» Подумала таке і ще більше жахнулася — а сама ж?! Сама ж теж ніколи… Як же вони впораються?..
Тетянка опустилася на м'який стілець біля ліжка, зціпила руки і нервово прошепотіла:
— Такі дівки дурні… Оце побажали, щоби ми сьогодні дитинку зачали…
Німець смикнувся, очі відвів.
— А Маруся Льошчина… Маруся чого побажала?..
Тетянка напружено розсміялася.
— Та не буду казати…
— Та ні! Скажи, — наполягав.
— Та нащо? Це ж вона мені казала, не тобі…
— А я, виходить, не при ділі…
— Стьопочко, не ображайся. Таку дурню побажала, що й казати соромлюся.
Німець встав, витяг з кишені цигарку і сказав:
— Ну, тоді піду… Покурю.
Бібліотекарка перелякалася.
— Та ти що! Сором… Та стій, добре! Добре, скажу…
Стьопка покрутив у руці «Пегаса», але не сховав.
Знову сів на край ліжка. Тетянка ніяково засмикала край фати, видихнула, опустила очі.
— Сказала: «Коханця тобі подружко, гарного бажаю, бо німець, мабуть, зовсім ні на що не здатний! Буде тобі замість меблів».
— Що?! — Стьопка аж цигарку впустив. Підвівся, на місці товчеться — а лють із соромом аж крутять усередині. Окуляри поправив.
— Піду… Покурю. — Тетянку, яка у піджак вчепилася, відштовхнув. — Та чого це ти?! Зараз повернуся!
— Стьопочко! Не ходи! Не кидай мене цієї ночі… Благаю! — плакала. — Нащо я тобі сказала? Нащо?! Я ж не вірю їй, І коханців заводити не збираюся. Стьопочко!
Німець упав на край ліжка і сказав:
— Горілки хочу…
За хвилину молоді удвох сиділи на новому двоспальному ліжку і пили самогонку з великого бутля, бо горілка уся чисто була на столах, а у Стьопиній комірчині тільки самогонка завалялася.
— От навчуся… і буду кохати тебе… до нестями, — плуталася у думках молода.
— Щось ти мене усе обіцянками годуєш — «буду» та «буду»… — захитався молодий і впав на ліжко.
Тетянка зміряла його поглядом, стягнула весільну сукню і впала поруч зі Стьопкою.
— Зараз же і буду! — завірила відчайдушно сміливо.
— Добре. — Стьопка припіднявся на лікті, не втримався — впав лицем на Тетянчині груди і попросив: — Тетяно, а ти можеш з мене штани зняти?
Тетянка всадила німця на ліжко, і поки стягувала ї нього штани, сорочку, він сміявся як дурний:
— Чуєш! Оце ж я до тебе не торкаюся! Правда? Не торкаюся… Ти сама усе чисто робиш, а я — не торкаюся…
Бібліотекарка роздягла молодого, повалила на ліжко, на тій же нервовій ноті поскидала з себе все, що ще лишилося, впала поруч і прошепотіла:
— Роби вже хоч, як умієш! Роби, бо вмру!
Стьопка мотнув головою і придавив Тетянку до постелі.
— Ого! Та який же ти важкий! — здивувалася, бо на вигляд Стьопка скоріше горобцем здавався, ніж кабанюгою. Напружилася, очі заплющила — страшно! — і раптом зойкнула від несподіваного гострого болю, замішаного на незнайомих раніше жаданні й майже тваринній похоті. «Брехала, стерво!» — промайнуло в голові, і бібліотекарка спробувала зосередитися на власних відчуттях, аби потім у деталях похвалитися перед рокитнянськими дівками, та хтивість запнула очі й відрубала думки.
— Стьопочко… — тільки й проверещала.
Маруся сиділа на шкіряному дивані і стискала в руках намисто з гірського кришталю.
— Марусю, годі скніти! Ти оце така неприкаяна, наче на тебе не нова хата чекає, а халабуда в степу! Збирайся уже, за годину машину підгоню! — не втримався Льошка.
Він заскочив додому з току на хвильку, щоб перевірити, як жінка лахи докупи збирає, а вона сидить, як засватана, і прозорі камінці перебирає. Усі новосели на руках устигли свої речі до нових хат попереносити, а Маруся тягне і тягне.
— А що сьогодні за день? — вона йому.
— Середа! — аж зубами рипнув.
— У четвер переїдемо, — відповіла. Камінці прозорі відкинула і пішла в кухню.
— Чому?! — за нею услід.
— У четвер на новому місці уві сні свою долю побачу, — каже.
— Якої тобі ще долі? А?! Чоловіка маєш, хату нову маєш, дитинка, сподіваюся, буде колись… Чого тобі ще треба?
— Та не сердься, — сковорідку на плитку кинула, газ увімкнула. — За один день нова хата не завалиться!
— Один день?! — розлютився Льошка. — Та ти мені другий тиждень голову морочиш — «завтра», «завтра»…
Змовчала. Очима пропекла і почала цибулю шаткувати.
30 
