21 
Схаменулася, як мамка надвір вискочила. Підхопилася Катерина, біля будки туалетної стала.
— Доню, а що ти тут робиш?
— У туалеті була.
— А вдягнена… — ох і важко ж мамку обдурити. — Чи — не лягала?
— Одягнулася вже. — І чого?
— Мамо, ти ж сама казала: по буряки із самого ранку підемо. Чи забула?
— Золота ти моя дитино, — мамка Катерину до себе притулила. — А чого ж мене не збудила, як прокинулася рано? Пожаліла?
— Пожаліла, — каже дівча, а само дивиться в бік кургану і сльози ховає.
Поки до мамки звістка про розкидані на полі буряки долетіла, поки мамка з татком та Катериною до того поля дійшли, спритніші всі буряки начисто з поля злизали. Татко лаявся:
— Оце більш ніколи не слухатиму тебе, Дарино! А мамка теж зла на нього:
— От якби ти, Льончику, вчора під кіоском друзяк своїх не надибав та не напився з ними, були б нашим свиням буряки!
Полаялися трохи і за діло взялися: викопувати ті буряки, що в землі лишилися.
Татко — лопату в землю і матюки гне:
— От йо… Копай тепер.
— А не пий! — мамка буряки витягує, обтрушує — і в мішок. А потім до Катерини: — Щось накопала, доню?..
Надвечір татко тяг на горбу добрячий мішок буряків, а за ним мамка та Катерина ще один кравчучкою везли. До Шанівки — з передишками.
Татко мішка на дорогу скинув і не розуміє:
— А що? Сьогодні хіба п'ятниця?
— Субота, — мамка каже.
— А чого народу біля постаменту повно?
— А може, Микола тепер щодня приїздити буде, — вигадала дурне Катерина.
— Та ні, доню… — мамка з Катериною розмовляє, а сама у вулицю Імені Леніна вдивляється. — Хіба біда яка?.. Мо', помер хто… — Катерину по волоссі долонею: — Ану біжи, розпитай, що сталося.
Катерина вдихнула — і не видихає. Очі округлилися.
— Не піду.
— Та не трясіться, — татко. — Сам сходжу.
Мамка з Катериною біля буряків стоять, а татко цигарку в зуби — і в натовп.
Мамка дивиться, мнеться… — І я піду…
— Яз тобою, — Катерина за мамку вчепилася — так буряки посеред дороги й лишилися.
Раїса сиділа на каменюці біля постаменту і сіпала спідницю. Руки тремтять. Бліда, як молоко. Розгублений Роман стояв поряд і все озирався, ніби шукав когось. Шанівці групками — навколо.
— Що? — мамка прилаштувалася біля Ничипорихи.
— Сашка Райчин зник, — відшепотіла баба. — Оце в п'ятницю ввечері додому як не повернувся, так і досі нема.
— Таж діло молоде, — мамка. — Може, десь із хлопцями загуляв…
Горе зробило Раїсу чуткою.
— Що? — стрепенулася. — Загуляв? Та мій Сашка зроду ніде не затримувався, а як затримувався, то мене завжди попереджав…
— Так теє… — татко кашлянув. — Чого стоїте? Давайте шукати. Усім селом підемо.
— От дивіться! — зметнулася Ничипориха. — Самий розумний об'явився! Та й без тебе, Льонька, знаємо, що шукати треба. Тамарку виглядаємо…
— А нащо? — татко.
— Вони із Сергієм учора поїхали по ту горілку кляту для свого кіоску. От, думаємо, хіба й Сашка із собою підманили…
Катерина з-за мамки на дядька Романа — зирк! І погляду відірвати не може…
Він спідлоба на неї — хлюп! Синє горе як синє море… І очі відвів. Голову опустив, кулаки з кишень повипиналися.
Катерина за мамку сховалася. «Що ж то воно…» — душа плаче.
А тут Людка ззаду — сіп за руку.
— Катька…
Катерина на подругу глянула — і не впізнала. Ні тобі помади, ні заколок.
— Гайда… — Людка тихо. Із натовпу вибралися, край дороги у траві сіли.
— Я боюся, — сказала Катерина. — І я, — голос у Людки тремтить, а все одно командує. — Катька, нам не можна про хлопців сюрприз нікому казати. Бо на нас усе повернуть. Скажуть, отакі вони стерви малолітні, через них хлопці пропадають… Проходу не дадуть!
— Добре, — прошепотіла Катерина.
— Я оце ледь докумекала, що мамані про нові черевики збрехати. — І що?
— Сказала, що з комбайна стрибнула і підбора зламала, — Людка потерла плече. — То вона мене як огріла!
— Людка… — Катерина наче прокинулася. — А де ж вони? — Хто?
— Сашка із Сергієм. Онде всі чекають на Тамарку. Думають, що вони з нею, а ми ж знаємо… Вони у райцентр не їздили.
Куди вони поділися?
— А я так думаю, — Людка око примружила. — Ми відмовилися, а вони, падлюки, побігли інших дівок собі шукати. Сама ж бачила. Зі штанів усе чисто повивалювали… Я в одному журналі читала… От як чоловік уже штани зняв, так не вдягне, поки дівку не примусить до сексу. — І де ж вони так довго тих дівок шукають?
21 
