70 
Крупка пішов до вітальні. Упав на диван. Дивні дива почали відбуватися… Жанночка — на кухні. І не проти, щоби Катя трохи пожила у Крупки. Де пастка? У чому каверза? Крупка крутився, крутився, та відповіді так і не знайшов.
А тут і вареники та столі. Апетит витіснив думки, і Крупка-молодший так смачно прицмокував, спустошуючи тарілку, що навіть Жанночка здивувалася. — Ігорчику! Ти ніби три дні не їв…
Професор Богдан Крупка з дружиною, «клятою москалькою» Анастасією, повернувся до міста за три дні. Він був у розпачі.
Манго повсихали. Замість дерев із землі стирчали сухі стовбурки сантиметрів із сорок заввишки.
— Это поражение, Тася! — тремтів професор. — Это крах! Я этого не переживу!
— У меня есть валидол, Богданчик, — відповіла завбачлива дружина і вже полізла була до аптечки, аж тут професора сяйнула думка:
— Тася! Мы купим на рынке росток киви. Хорошо?
— Хоть баобаб, Богданчик, — погодилася Тася, аби тільки чоловік не рвав серце.
Професор попхався на Куренівський базар того ж дня. Ківі не знайшов, натомість завмер перед тіткою, яка продавала цуценят мопса. І чогось такими бідолашними та пригнобленими здалися професору ті цуценята…
— Как моя Украйна! — патетично вигукнув професор, коли припер додому рудувате собача.
— Богданчик… — урвався терпець професорській дружині. — Это живое существо, а не игрушка. Его кормить нужно, выгуливать… Кто это будет делать? У меня ноги болят. Ты тоже едва ходишь…
— Тася! Ты бессердечная… — Професор хотів сказати «женщина», але протест дружини надто вже роздратував, і він вирішив Тасю не жаліти: — Ты бессердечная… старуха!..
Мопсеня у дискусії участі не брало, але й часу не гаяло.
Поки професор проводив паралелі між цуценячою долею та долею занедбаної України, мопсеня вчепилося у професорський черевик і встигло відгризти чималий шмат шкіри.
— Тася! Тася! — заволав професор, побачивши скривджений черевик, але дружина образилася на «старуху» і зачинилася у спальні.
Професор Богдан Крупка лишився наодинці із «занедбаною Україною». І невідомо, чим би усе скінчилося, та до батьків нарешті добувся Ігор Крупка.
Професор довгу годину плакався синові на Тасю, яка «совсем — вот парадокс! — обмоскалилась в Украине и теперь изуверскими методами хочет свести меня в могилу». Потім показав Ігорові цуценя, яке ховалося серед професорських архівів.
— Сын! Твоя мать не имеет жалости! Она не христианка! Бусурманка! Требовала, чтобы я избавился от этого милого создания! Я этого не переживу…
— Батьку, ви вже немолоді. Вам важко, — завів своє Ігор. — Вам треба помічницю… Щоб куховарила, прала… І з твоїм песиком гуляла. — І де мені взяти таку помічницю? — професор так розчулився, що перейшов на рідну мову, що з ним бувало вкрай рідко.
— Я вже знайшов її для вас, — обрадував Ігор професора. — Зараз маму гукну і все вам розкажу.
«Клята москалька» Тася вислухала сина і знизала плечима:
— А где она будет жить?
— Мамо, у вас чотири кімнати…
— Столовая исключается, наша спальня — тоже, остается рабочий кабинет отца и твоя комната, Игоречек! — перерахувала Тася.
— От свою кімнату я й пропоную виділити Катерині, — відповів Ігор.
— А как же ты? — розхвилювався неспокійний професор, притискаючи до грудей мопсеня.
— Тату, в мене є квартира, і я не збираюся повертатися під ваш дах, — нагадав Ігор.
— Как возмужал мальчик! — захитав головою професор.
Вони з Тасею ще б довго товкли воду в ступі, та втрутилося мопсеня. Нахабно надзюрило професору на коліна і побігло гризти усе, що втрапить ув око.
— Я согласна, — аж підскочила Тася.
Професор поспішно приєднався до дружини, і Крупка-молодший метнувся до дверей.
— За півгодини помічниця буде у вас!
— А откуда она взялась? У нее есть рекомендации? — вигукнув професор синові услід.
— Найкращі рекомендації, тату, — відказав Ігор. — Мої!
Жанночка знову здивувала Ігоря.
— Наша Катя переселяється? — запитала спокійно. — Ну що ж…
— Може… — завагався скоріше не Крупка-молодший, а його виразка. Дуже вже смачні сніданки з обідами готувала Катерина, та й вечері незгірші.
— Як знаєш, Ігорчику! — ще покірніше відповіла Жанночка.
— Ну, тоді… Я вже батькам пообіцяв.
Катерина зібралася за п'ять хвилин. Потім іще півгодини пішло на акцію милосердя: Жанночка раптом забажала віддячити дівчині за добре товариство та лагідну вдачу. Розкрила шафу й почала перебирати своє далеко не дешеве лахміття.
70 
