73 
— Господи! Спаси и сохрани! — перехрестилася Тася.
До Катерини ближче сіла, за плечі обійняла.
А дівча ж без мамки — другий місяць… Як розревлося!.. І все життячко — перед очима. І він… дядько Роман… Чорний увесь… А очі — сині. І світ навкруги — синій.
Професор перелякався:
— Тася! Что она говорит?
— Богданчик! Катя говорит, что ее любимый погиб… И я ей верю.
— Но этого не может быть! Что за страсти-мордасти?! Я про село все знаю. Я там был…
— Когда? — не змогла пригадати дружина.
— Неважно! Был. Там все просто и натурально. Пахал, увидел девку за скирдой, штаны скинул, девку изнасиловал и… дальше пахать. Тоже мне Джульетта!
— Нам жаль, Катенька! Нам очень жаль, — Тася гладила Катерину по спині, а дівча все не могло вгамуватися. — Смерть — вообще ужасная трагедия, а смерть юноши…
— Та він не юнак… Дядько дорослий… У нього син був старший за мене. Теж загинув… — крізь сльози.
Тася витріщила очі й завмерла.
— Что? — пошепки запитав у неї професор.
Жінка знизала плечима. Катерині:
— Так ты любила взрослого мужчину, Катя? І — нотки крижані пробиваються.
— Дорослого…
— По… взрослому?
— Так, так… І буду любити його до кінця життя.
Голову підвела. Глянула. Чужі люди… Чужі. І — собі: «Що ж це я? Розпатякала язиком, мов помелом.
Нащо? Хіба воно їм треба?»
— Вибачайте… Можна, я піду?..
— Куда? — Тася суворішала на очах.
— Та як нічого робити не треба, то просто вулицею пройдуся. Тоскно мені…
— Мопса возьми!
— Добре… Тільки мерзне він, бідолаха. Холодно йому.
— Ему нужен свежий воздух, — вирішила Тася, і Катерина мовчки пішла збиратися.
На вулиці білим мело. Рожеве скляне пальто не гріло. Катерина притисла до себе тремтячого мопсика.
— Хоч би вони тобі ім'я якесь дали…
Мопсик пискнув — мабуть, не хтів на морозі пащу сильно роззявляти.
— Мо', я сама тебе якось назву? А будеш у мене… — Задумалася. — Такий ти чудний пес. У Шанівці таких не було. А от назву тебе Чудний. Добре?
Мопсик лизнув Катерину просто в ніс. Та розсміялася.
— Погодився? От і добре… Можу тобі таке сказати, чого нікому не казала… Я гроші мамині зберегла… Майже всі. Додому їхати буду… усіляких гостинців накуплю. Тут, у місті, багато всього. Шкода, що до весни так далеко… Як до Місяця…
Зупинилася. Мопса перед собою виставила:
— Тобі теж погано у професора? Незважаючи на холоднечу, мопс голосно тявкнув.
— Ото ж бо й воно, — зітхнула Катерина і повернула до професорської оселі.
Поки Катерина з мопсиком мерзли на вулиці, Тася й Богдан Крупки влаштували сімейне обговорення новоз'ясованих обставин життя своєї служниці.
— Гнать! — вимагала Тася. — Кого Игорек нам подсунул? Развратница!
— Гнать! Гнать! — кипів професор. — Ее место в селе! Ишь придумали… Чуть что — все в город бегут!
— Завтра у нее появится очередной роман на всю жизнь, и эта гадина может привести сюда бог знает кого!
— Гнать! Сегодня же! — постановив професор.
— Богдан! Ты сошел с ума! На улице ночь. Нет, пусть завтра с утра в доме приберет, обед приготовит, а потом уже…
— Хорошо, но я этого не переживу!
— Что ты хочешь сказать? — не зрозуміла Тася.
— Украина погибает. Это деградация и дебилизация. У этих людишек даже нет мечты! Нет, я этого не переживу!
— Кстати! — Тася витримала тактичну паузу й витягла з кишені халату невеличку книжку. — Я нашла руководство… по разведению манго в условиях средне-континентального климата.
— Не может быть! — зрадів професор, одразу забувши і про Катю, і про національну свідомість, і про те, що він цього не переживе.
Тася зустріла Катю і мопсика однаково непривітно.
— Щось робити треба? — спитала дівчина.
— Вот кастрюли бы почистить, — на ходу придумала Тася, і Катя попхалася на кухню.
— Мо', завтра? Ніч уже…
— Завтра будет завтра, — відрізала Тася й пішла до спальні. Професор так зачитався посібником із розведення манго, що і про час забув. Як схаменувся — друга ночі. І щось на кухні — шкряб, шкряб… Пішов на звук.
— А… Джульєтта! — чи то похвалив, чи то образив.
— А чого не спите? — Катерина йому. Професор суворо брови звів:
— Зайди в мой кабинет через пять минут. Я задам тебе несколько вопросов.
— Добре, добре… Оце тільки каструлю дошкребу…
73 
