ФАНТАСТИКА

ДЕТЕКТИВЫ И БОЕВИКИ

ПРОЗА

ЛЮБОВНЫЕ РОМАНЫ

ПРИКЛЮЧЕНИЯ

ДЕТСКИЕ КНИГИ

ПОЭЗИЯ, ДРАМАТУРГИЯ

НАУКА, ОБРАЗОВАНИЕ

ДОКУМЕНТАЛЬНОЕ

СПРАВОЧНИКИ

ЮМОР

ДОМ, СЕМЬЯ

РЕЛИГИЯ

ДЕЛОВАЯ ЛИТЕРАТУРА

Последние отзывы

Возвращение пираньи

Прочитал почти все книги про пиранью, Мазура, рассказы отличные и хотелось бы ещё, я знаю их там... >>>>>

Жажда золота

Неплохое приключение, сами персонажи и тема. Кровожадность отрицательного героя была страшноватая. Не понравились... >>>>>

Женщина на заказ

Мрачноватая книга..наверное, из-за таких ужасных смертей и ужасных людишек. Сюжет, вроде, и приключенческий,... >>>>>

Жестокий и нежный

Конечно, из области фантастики такие знакомства. Герои неплохие, но невозможно упрямые. Хоть, и читается легко,... >>>>>

Обрученная во сне

очень нудно >>>>>




  129  

— А проте усі ельфи готові змиритися з цією втратою, — додав Глорфіндель, — якщо така ціна перемоги над Сауроном та подолання гнітючого страху.

— Таким чином ми знов повертаємось до знищення Персня, — зауважив Ерестор, — і зовсім не наблизились до розв’язки. Яких заходів ми можемо вжити, щоб знайти Вогонь, що породив Перстень? Цей задум відчайдушний, я навіть назвав би його божевільним, якби не пам’ятав про мудрість Елронда, що накопичувалась протягом віків!

— Відчайдушний, божевільний? — повторив Гандальф. — Ні, про відчай варто говорити, лише коли надходить безперечний кінець. Але цього поки що не трапилось. Мудрість полягає у тому, щоб виявити необхідне, коли всі інші засоби спробувані, хоч яким би божевільним не уявлялося воно тим, хто тішить себе оманливими надіями. Хай божевілля послужить нам покровом, завісою від очей ворога! Мудрість притаманна йому, але зважує він усе на терезах власної злоби, а єдина міра його — жага влади; згідно з нею він судить усі серця. Він не може уявити, щоб хтось відмовився від Персня, вже володіючи ним, і тим паче захотів би знищити його. Якщо ми вдамося до такої мети, він її не відгадає!

— У всякому разі, не відразу, — згодився Елронд. — Цю дорогу доведеться пройти, хоч якою б важкою вона була. Ні мудрість, ні міць тут не допоможуть. І сильний, і слабий однаково можуть зазнати поразки. Але часто саме такий хід коліс, що обертають світ: поки великі придивляються до далечини, слабкі звершують долю, бо відчувають обов’язок.

— Гаразд, гаразд, володарю мій! — зненацька підскочив Більбо. — Можеш не продовжувати. Вже й так ясно, до чого ти ведеш. Більбо, нерозумний гобіт, заварив цю кашу, йому ж краще і покінчити з нею — або з власним життям. Мені тут було дуже затишно, і книга добре просувалася. Я її, щоб ти знав, уже закінчую. І кінцівку давно придумав: «З того часу він жив щасливо до кінця своїх днів». Добра кінцівка, аж ніяк не гірша від того, що нею вже користався хтось інший. Тепер вона навряд чи знадобиться, прийдеться нову підбирати, та ще й дописувати кілька розділів, якщо, звісно, повернусь живим. От же досада, хай йому грець! Коли я маю вирушити?

Боромир з подивом глянув на Більбо, але сміх завмер у нього на вустах, коли він побачив, з якою глибокою повагою дивляться інші на старого гобіта. Посміхнувся тільки Ґлоїн, але то була посмішка спомину.

— Ясна річ, дорогий Більбо, — сказав Гандальф, — якби ти дійсно починав, було б справедливо тобі й закінчити. Але ти мусиш вже добре розуміти, що «почати» історію судилося не всякому, і будь–який герой відіграє лише малу роль у великих подіях. Але тобі не треба хвилюватись, хоча, зрозуміло, мали на увазі саме тебе, і ми розуміємо, що під виглядом жарту ти зробив відважну пропозицію. Але це завдання вище твоїх сил, Більбо. Знов одержати Перстень ти не можеш. Він тебе покинув. Якщо ти ще згоден слухатись мене, то знай, що твоя роль закінчена, тепер ти — лише глядач та літописець. Дописуй книгу і збережи ту кінцівку — вона ще може згодитись. Але писати нові розділи тобі доведеться, тільки коли герої повернуться!

— Досі ти мені таких приємних порад ніколи не давав, — сміючись, відповів Більбо.

— Але всі твої неприємні поради виявлялись на краще — цікаво, як вийде з приємною? Я й насправді вряд чи знайду тепер таку наснагу та вдачу, щоб знов упоратися з Перснем. Він зміцнів, а я, на жаль, ні. Але кого ж ти в такому разі назвав «героями»?

— Тих, кому випала доля знищити Перстень.

— Добре! Хто ж вони? Мені здається, Рада тільки це й повинна вирішити. Ельфи можуть квітнути, підживлюючись самими словами, гноми вміють стійко зносити злидні, але я лише старий гобіт, і я боюсь залишитись без обіду! Чи не можете ви назвати ці імена зразу — чи відкласти на після обіду?

Йому ніхто не відповів. Задзвонив полуденний дзвін. Усі мовчали. Фродо окинув поглядом обличчя присутніх, але не зустрів жодного погляду у відповідь: всі радники, немов у глибокій задумі, опустили очі. Жах охопив Фродо, наче зараз мав бути виголошений вирок, на який він давно очікував, даремно сподіваючись, що лиха доля мине його. Пристрасне бажання жити мирно й спокійно поряд з Більбо у Рівенделлі заполонило його. Нарешті він заговорив через силу, здивовано прислухаючись до власних слів, нібито хтось інший говорив його ледь чутним голосом:

— Я візьму Перстень — хоча шляху не знаю.

Елронд підвів голову і пильно глянув на нього; Фродо і відчув, як несподівано гострий погляд цей пронизує його душу.

  129