Последние отзывы

  81  

— Що такого може продати цей Терник і яке йому діло, чи я стрибаю, чи ні? — Фродо вперто відмовлявся розуміти натяки Блукача.

— Звістку про вас, ясна річ. Дехто дуже прагне дізнатись, що ви поробляєте. Знаючи ваші вчинки, вони й ім’я ваше знатимуть. Мені здається, що ще до ранку їм усе буде відомо. Чи вам цього не досить? Можете брати мене за провідника чи не брати, але майте на увазі, що я багато років мандрував між Гобітанією та Імлистими Горами і сходив усі ці землі уздовж і впоперек. Вік я маю старший, ніж здається, й можу стати вам у нагоді. Після сьогоднішнього випадку вам більше не можна йти просто по Тракту — Вершники стежитимуть за вами вдень і вночі. Ви вийдете з Бригори, і вони дозволять вам іти до заходу сонця. А тоді нападуть на вас у глушині, де годі сподіватися на порятунок. Вам цього хочеться? Адже нема істот жахливіших за них!

Гобіти здивовано побачили на обличчі незнайомця вираз болю; руки його стиснули підлокітники крісла так, що аж пальці побіліли. У кімнаті стало дуже тихо, світло знов пригасло. Кілька хвилин Блукач дивився просто перед себе, але ніби нічого не бачив, поринувши у спогади чи прислухаючись до віддалених нічних звуків.

— Так, — нарешті прошепотів він, — я знаю про ваших переслідувачів більше, ніж ви. Ви боїтеся їх, але треба боятися ще дужче. Завтра ви маєте піти звідси. Блукач може провести вас стежками, які мало кому відомі. Візьмете його?

Запанувала важка тиша. Фродо не відповідав — його пройняли сумнів і страх. Сем, нахмурившись, не зводив з нього очей і нарешті не витримав:

— Якщо дозволите, пане, я б відповів: ні! Цей самий Блукач, він нас попереджає й радить бути обережнішими. Гаразд! Ось з нього й почнемо. Волоцюга з Глухомані! Я про них нічого доброго не чув! Він, припускаю, дещо знає, як на мене, більше, ніж треба, але це ще не привід, щоб ми йому повірили! А що як заведе він нас до таких Нетрів, де й справді на допомогу не покличеш!

Пін позіхав і неспокійно совався. Блукач нічого не відказав Сему, але звів очі на Фродо. Той відвернувся.

— Ні, — сказав він поволі, — я не згоден. Я вважаю… вважаю, що ти зовсім не такий, якого з себе вдаєш, не знаю для чого. Спочатку ти говорив як звичайний бригорянин, а тепер у тебе навіть голос змінився. Авжеж, Сем має слушність: якщо ми мусимо бути обережними, то як же можемо довіритися тобі? Хто ти? Що тобі дійсно відомо про… про мої справи, й звідки?

— Бачу, мій урок ви добре засвоїли, — похмуро посміхнувся Блукач. — Але обачність — це одне, а боягузтво — зовсім інше. Обставини складаються так, що самі до Рівенделлу ви не дійдете аж ніяк. Повірити мені — це ваш єдиний шанс. Ви мусите щось вирішити. Я можу відповісти на деякі запитання, якщо це допоможе справі. Втім, якщо ви ще мені не вірите, то й відповіді мої не переконають вас. Мабуть, ще є…

У двері постукали; з’явився сам хазяїн зі свічками, а за ним Ноб з цеберками гарячої води. Блукач відійшов до темного кутка.

— Прийшов побажати вам на добраніч, — сповістив Барбарис, розставляючи свічки по столах. — Нобе! Воду неси до спальні!

Зачинивши двері, він почав нерішуче:

— Отже, панове… Якщо я завдав вам якоїсь шкоди, то даруйте, будь ласка. Метушня дошкуляє, розумієте, щось запам’ятаєш, а щось забудеш, бо маю безліч справ. Але все ж таки я згадав, що треба — сподіваюся, не занадто пізно. Розумієте, мене просили діждатися гобітів з Краю, насамперед якогось Торбинса…

— Гаразд, а до чого тут я? — спитав Фродо.

— Певна річ, вам краще знати, — сказав хазяїн промовисто. — Я вас не видам. Але ж мені було сказано, що цей Торбинс з’явиться під прізвиськом Підкопая, і дано опис, який він. Дозвольте сказати, що той опис до вас добре пасує…

— Ось як? — нечемно перепинив Фродо. — Що ж то за опис?

— Дебелий, маленький, червоновидий! — урочисто продекламував Барбарис.

Пін хихикнув. Сем обурився.

— «Це тобі не дуже допоможе», — каже він мені, — вів далі господар, мигцем глянувши на Піна. — «Вони усі майже однакові, але цей на зріст вищий, ніж інші, пристойніший, і ще в нього ямочка на підборідді: меткий хлопець з ясними очима.» Вибачайте, але то його слова, не мої!

— Та чиї ж? Чиї слова? — розхвилювався Фродо.

— Гандальфові, а то чиї ж? Ви знайомі з ним, так? Кажуть, він чарівник, але ми з ним добрі друзі. Щоправда» тепер вже не знаю, що він зі мною зробить, коли зустрінемось: чи то все моє пиво поквасить, чи то мене на колоду оберне. Він швидкий на руку. Але тут вже нічого не вдієш…

  81