Прочитал почти все книги про пиранью, Мазура, рассказы отличные и хотелось бы ещё, я знаю их там... 
очень нудно 
83 
— То що ж, маємо тільки сподіватися, що Вершники ще не скоро сюди сунуться, — зітхнув Фродо.
— Еге ж, сподіваймося, — відповів Барбарис, — але хай вони будуть хоч сто разів примарами, до мого заїзду вони так запросто не проникнуть. До ранку можете не турбуватися. Ноб нікому нічого не скаже. Доки я живий та здоровий, ніякий Чорний Вершник у мої двері не увійде. Я й сам почергую, й прислугу поставлю. А вам, мабуть, краще поспати, якщо зможете.
— Але піднятися нам все одно треба удосвіта, — сказав Фродо. — Чим раніше, тим краще. Сніданок о пів на сьому, будь ласка.
— Коли завгодно! — сказав хазяїн. — На добраніч вам, пане Тор… тобто Підкопаю. На добраніч… ох, даруйте: а де ж пан Брендібок?
— Не знаю, — Фродо відразу занепокоївся. Він зовсім забув про Меррі, а час уже пізній! — Він збирався піти прогулятися, бо жадав свіжого повітря…
— Ну, бачу, про вас треба дбати увесь час! — сказав Барбарис. — Ви неначе святкувати приїхали! Зараз піду, позасуваю всі двері, але попереджу, щоб вашого друга впустили, як повернеться. А ще краще пошлю за ним Боба! На добраніч усім вам!
Нарешті шановний Барбарис пішов собі, кинувши на Блукача останній недовірливий погляд. Відлуння його кроків затихло у коридорі.
— Ну то що, — спитав Блукач, — чи ви не збираєтесь відкривати листа?
Фродо уважно придивився до листа — без сумніву, печатка була Гандальфова.
Зламавши її, він побачив знайомий, розгонистий, але розбірливий почерк чарівника:
«Грайливий Поні», Бригора,
день Середини року, 1418 р. Гоб.
Любий Фродо!
Погані новини дійшли до мене. Я мушу негайно їхати, а тобі раджу швидше покинути Торбу–на–Кручі та вибиратися за межі Гобітанії щонайпізніше до кінця липня. Повернуся, як тільки зможу, а якщо тебе вже не застану, то дожену по дорозі. Залиш для мене звістку тут, якщо йтимеш повз Бригору. Хазяїну (Барбарису) можеш довіряти. На Тракті можлива зустріч з одним з моїх друзів. Він худорлявий, високий на зріст, з темним волоссям, дехто зве його Блукачем. Він обізнаний у нашій справі і може тобі допомогти. Йди до Рівенделлу. Там, сподіваюся, ми й зустрінемося. Якщо я не з’явлюся, питай поради у Елронда.
Весь твій — бігцем — Гандальф.
P.S. НЕ КОРИСТУЙСЯ НИМ! Ні в якому разі не користуйся! Не ходи уночі!
P.P.S. Упевнись, чи це той самий Блукач. По дорогах вештається багато усякого люду. Його справжнє ім’я — Арагорн.
- Справжнє золото не блищить,
- Хто блукає — не заблукав,
- Дуб коріння пускає вглиб,
- Щоб мороз його не дістав.
P.P.P.S. Сподіваюся, Барбарис незабаром відішле цього листа. Порядна людина, але пам’ять має схожу на комору — найпотрібніше лежить на споді під купою мотлоху. Якщо забуде — я його засмажу! Хай тобі щастить!»
Фродо прочитав листа, потім передав Піну й Сему.
— Шановний Барбарис дійсно все переплутав! — сказав він. — Його варто було б підсмажити! Отримай я цього листа раніше, ми б уже давно благополучно прийшли до Рівенделлу. Але що могло трапитися з Гандальфом? Він пише так, наче йде назустріч бурі!
— Він чекає на бурю вже багато років, — сказав Блукач.
Фродо у задумі подивився на нього, розмірковуючи над другою припискою Гандальфа.
— Чому ти мені відразу не сказав, що приятелюєш з Гандальфом? — спитав він. — Тоді б ми не гаяли часу,
— Ти так вважаєш? Та чи хтось з вас отак відразу повірив би мені? Я не знав про існування листа. Я мав переконати тебе, не маючи жодних доказів. У всякому разі я не збирався розповідати про себе відразу. Спершу треба було придивитися до вас, чи ви того варті. Ворог вже ставив на мене пастки. А потім я згодився б відповідати на будь–які ваші запитання. Але, щиро кажучи, — додав він з дивною посмішкою, — я сподівався, що й без того мені повірите. Коли довго живеш потайки, недовіра втомлює… На жаль, моя зовнішність довіри не викликає.
— Це вірно — на перший погляд, — засміявся Пін. Лист Гандальфа заспокоїв його. — Але той гарний, хто гарно поводиться, так у нас кажуть. Ми б теж виглядали не краще, якби прожили кілька днів у полях та канавах.
— Щоб мати вигляд Блукача, треба блукати по Глухомані не кілька днів чи навіть місяців, а довгі роки. Ти б такого життя не витримав — якщо тільки не зліплений з міцнішої глини, ніж здається.
83 
