очень нудно 
118 
Незабаром попереду, зовсім близько, він почув знайоме:
— Рибка, сссоковита рибка. Біла Пика забралася геть, так–так, забралассь, зараз сспокійно покушшштуємо рибки. Ні, мій дорогессенький, не сспокійно. Пропала наш–ша радіссть, зникла, злі гобіти, злі. Пішшли ссобі, залиш–шили насс наодинці, гор–р–лум, гор–р–лум… Забрали мій скарб. Нещассний Смеагорл, один–одніссінький. Немає нашої кошштовності. Злі люди заберуть її, сховають. Рибка, ссмачненька рибка, вона додассть нам сил. У нас будуть госстрі очі, сильні пальці, так–так. Ми їх усіх задуш–шимо, якщо видассться часс, нассмерть задушшимо…
Ці скарги та мрії були монотонні, як лопотіння води, їх перебивало тільки плямкання і плювки. Фродо пересмикнуло від жалості і відрази. Хотілося, щоб ці звуки змовкли, нарешті, назавжди. Анборн причаївся за спиною. Шепнути два слова, і вмілі лучники не схиблять… Горлум зовсім не остерігається. Одна стріла — і Фродо врятований від мерзенного, жалюгідного опудала. Але Горлум під його опікою! Слуга має право на опіку хазяїна, навіть якщо служить не з доброї волі. Якби не Горлум, гобіти загинули б на Згубних болотах. І Гандальф напевно не схвалив би вбивства…
— Смеагорле, — тихо покликав Фродо.
— Рибка, ссмачненька рибка, — сичав Горлум.
— Смеагорле! — трохи голосніше повторив Фродо.
Горлум замовк.
— Смеагорле, пан прийшов за тобою. Твій пан тут. Йди–но сюди, Смеагорле!
У відповідь почулося слабке шипіння — Горлум втягнув повітря крізь зуби.
— Підійди до мене, Смеагорле, — ще раз покликав Фродо. — Тут небезпечно. Люди вб’ють тебе, якщо знайдуть тут. Йди швидко, якщо хочеш жити. Йди до свого пана!
— Ні, — відповів Горлум. — Пан негарний. Покинув Смеагорла і пішов з новими друзями. Тепер нехай пан почекає. Смеагорл не доїв рибку.
— Часу немає. Бери рибу і підемо.
— Ні, я спершу доїм рибку.
— Смеагорле! — у розпачі вигукнув Фродо. — ВІН розгніваєтея на тебе. Ти подавишся риб’ячою кісткою і задихнешся. І більше тобі не доведеться ласувати рибкою. ВІН не чекає!
Знову почулося зміїне сичання, і з темряви на чотирьох виповз Горлум. Одну рибу, почату, він затис у зубах, другу в руці. Він підібрався до Фродо, обнюхав його, полискуючи очицями. Раптом він вийняв рибу з рота і випростався:
— Добрий пан! Повернувся за Смеагорлом. Добрий Смеагорл повернувся до пана. Підемо тепер швидко. Під деревами, поки обидві Пики не дивляться. Ходімо, ходімо!
— Не відразу, — сказав Фродо. — Я обіцяв, і я піду. Але ти ще в небезпеці. Я повинен тебе врятувати, довірся мені.
— Довіритись пану? — підозріло запитав Горлум. — Навіщо? А де інший гобіт, злий, поганий гобіт?
— Нагорі, — відповів Фродо, вказуючи на водоспад. — Нам треба піднятися, щоб не залишати його на самоті.
Фродо стало соромно за себе самого: по суті, він заманював Горлума в пастку. Фарамир не дозволить убити Горлума, але зв’язати його доведеться, і нещасне опудало уявить, буцімто його зрадили…
— Ходімо, Смеагорле, — втомлено сказав він. — Ти повинен слухатися. Підемо нагору за течією. Йди перший.
Горлум, схлипуючи і принюхуючись, проповз трохи і завмер:
— Тут хтось є! Гобіт тут не один!
Очі його вже горіли злістю.
— Пан негарний! Ошуканець! Злий!
Він сплюнув зі свистом, зігнувся — і в ту ж мить міцна рука Анборна схопила його за зашийок і притисла до землі. Горлум згорнувся клубком і забився на каменях, мокрий і слизький, як вугор. На допомогу Анборнові вже поспішали двоє вартових.
— Ану, цить, — наказав солдат Горлуму. — А то ми тебе стрілами нашпигуємо.
Горлум безсило обвис і почав стогнати і плакати. Солдати швидко і міцно зв’язали його.
— Не тисніть занадто, — сказав Фродо. — Бідолаха не може помірятися з вами силою. Смеагорле, не бійся! Вони нічого поганого не зроблять. Я піду з тобою. Можеш мені вірити!
Горлум тільки сплюнув і злобливо засичав. Солдати підняли його, потягли. Фродо пішов за ними, пригнічений і засмучений.
У печері вже запалили смолоскипи, люди прокидалися, ставали до роботи. Сем з подивом дивився на Горлума, якого солдати несли, закутавши з головою у плащ.
— Піймали? — запитав Сем.
— Сам прийшов, — відповів Фродо. — Повірив мені і прийшов. Я не хотів, щоб з ним так поводились. Сподіваюся, усе обійдеться, але як же мені нудно…
— У цього бідолахи все негаразд виходить, — зітхнув Сем.
118 
