очень нудно 
91 
— Слухайте, пане, — шепнув Сем, не особливо турбуючись, чи чує Горлум, — нам обов’язково потрібно поспати, тільки по черзі: присяга присягою, а голод не тітка. Можу заручитися, хоч Горлум і став Смеагорлом, гарних манер він набратися не встиг. Отже, спіть, пане, а коли в мене очі злипатися почнуть, я вас розбуджу. Ох, погано, що його зв’язати не можна!
— Може, ти й вірно кажеш, — відповів Фродо, не знижуючи голосу. — Він перемінився, але наскільки глибока ця зміна? Однак поки що боятися нічого. Вартуй, якщо хочеш. Я посплю години зо дві, а потім зміню тебе.
Фродо так втомився, що, не доказавши, схилив голову на груди і заснув. Горлум теж згорнувся клубочком і притих. Повітря з легенів зі свистом виривалось крізь його стиснуті зуби. Розмірений подих сплячих заколисував…
Сем підвівся, щоб розім’ятися, обережно торкнув Горлума ногою — той смикнув ліктем і знову застиг. Сем нахилився і шепнув йому прямо у вухо: «Соковита рибка!» — Горлум і на це не відгукнувся.
— Схоже, спить, — пробурмотів Сем. — Був би я таким, як він, йому б більше не довелося прокидатися!
Намагаючись не думати про меч і мотузку, він присів поруч із Фродо.
Коли Сем прокинувся, небо було тьмяне — темніше, ніж до світанку. Сем зірвався на рівні ноги, відчуваючи бадьорість і жвавий апетит, і це значило, що він проспав увесь день, не менше дев’яти годин. Фродо спокійно спав, витягнувшись на весь зріст. Горлум не спокусився на них під час сну, але кудись подівся. Сем згадав свого старого, докоряючи собі за слабкість.
— Ото морока на мою голову! Ну куди ж він подівся?
— Тут я, тут! — відгукнувся сиплий голос зверху.
Сем підніс голову і побачив на тлі вечоріючого неба круглу голову Горлума і його відстовбурчені вуха.
— Гей–гей! Що ти там робиш? — крикнув Сем.
— Смеагорл хоче їсти. Незабаром повернеться…
— Ану злазь! — гаркнув Сем. — Злазь, кому кажу!
Але Горлум уже зник. Лемент розбудив Фродо, він сів і почав протирати очі
— Що сталося? Котра година?
— Не знаю, — відповів Сем. — Сонечко начебто вже зайшло. Горлум утік, їсти, мовляв, хоче.
— Не хвилюйся, він повернеться. Присяга зв’язала його на деякий час. І не захоче він розставатися зі своєю коштовністю.
Те, що вони проспали весь день, як байбаки, поруч із Горлумом, голодним і незв’язаним, нітрохи не збентежило Фродо.
— Усе на краще. Ми обоє добре відпочили. Адже найважче ще попереду!
— Я оце розмірковую, як бути з провізією, — зізнався Сем. — Скільки днів знадобиться на завершення справи? І після того як бути? Лоріенські хлібці добре підживлюють, але, щиро кажучи, їх недостатньо, щоб набити черево, хай не ображаються шановні особи, що їх пекли. І потім їсти треба, хоч помалу, щодня, а запас хлібців поповнити ніде не можна. Якщо підтягти пояси, розтягнемо те, що маємо, тижнів на три. Дотепер ми даремно тринькали запаси…
— Відкіля я можу знати, скільки часу нам буде потрібно! — зітхнув Фродо. — Ми дуже затрималися в горах. Але, друже мій Сем, дорогий мій гобіте, кращий з гобітів, — чи варто турбуватися, що буде ПІСЛЯ? Ти кажеш: завершити справу. А ти впевнений, що ми її завершимо? А навіть якщо і так, спробуй уявити собі:
Перстень, головний з Двадцяти, йде у вогонь, а ми стоїмо поруч! І ти вважаєш, що нам ще знадобиться провізія? Зібратися із силами, дотягти до Вогняної Гори — більшого від нас нічого не вимагають. Нам і цього вистачить з лишком…
Сем похитав головою, узяв Фродо за руку — і не зумів стримати сльози. Але відразу відвернувся, утер ніс рукавом, відійшов, безтурботно посвистуючи, і голосно запитав: «Ну, куди ж це опудало поділося?»
Горлум незабаром повернувся, підкрався так тихо, що гобіти і не помітили, відкіля. Лапи і фізіономія його були вимазані брудом, він дожовував щось, пускаючи тягучу слину; гобіти намагалися не цікавитися, що він, власне, жує.
«Жабу чи гадюку болотну ум’яв, — подумав Сем. — Бр–р! Який же він огидний! Злощасне опудало…»
Горлум ретельно дожував, жадібно напився, умився і тільки тоді, облизуючись, підійшов до гобітів.
— Тепер нам добре, — оголосив він. — Ну, ми відпочили? Можемо йти? Добрі гобіти солодко спали! Вони довіряють Смеагорлу, це добре, це дуже добре…
Краєвид змінювався, кам’янисті схили перетворилися на глинисті косогори, земля під ногами стала м’якою. Ніч наближалася до кінця, але хмари щільно затягли небо, і місяць не показувався. Початок світанку позначило лише слабке сіре світло, що розлилося навколо, коли вони досягли гирла річки. Булькаючи на щербатому кам’яному порозі, вона провалювалася вниз і пропадала у бурому місиві болота. Сухі трави хиталися і шелестіли, хоча ніякого вітру не відчувалося.
91 
