125 
Серед трудів і клопотів Сем рідко згадував про похід, але одного разу він дістав заповітну скриньку, дарунок Галадріелі, і поніс показати друзям–подорожанам (так їх прозвали).
— А я все чекав, коли ти згадаєш, — сказав Фродо. — Ну, відкривай.
Всередині вони побачили сірий пил, м’який і дрібнозернистий, а в ньому — насіння, схоже на горіх у сріблисто–сірій шкаралупі.
— І що з цим робити? — здивовано запитав Сем.
— Вийди в поле, розвій за вітром і ні про що не турбуйся, — порадив Пін.
— І що вийде?
— А ти вибери клаптик землі і перевір, — запропонував Меррі, — посади що–небудь.
— Володарка не схвалить, якщо я пущу усе на власний сад, коли навкруги стільки садів пропало!
— Ти послухайся свого розуму і досвіду, — сказав Фродо. — Скринька маленька, але, мабуть, кожна порошина багато чого варта!
Сем вирішив висадити саджанці насамперед усюди, де загинули найкрасивіші і найшанованіші дерева, і під коріння кожного саджанця кидав по дрібку лоріенської землі. Він невтомно сходив увесь край уздовж і впоперек, але дбайливіше за все плекав сади Гобітону та Заріччя — за що на нього, зрозуміло, ніхто не ображався. Коли ж залишилася в скриньці лише щіпка чудодійної землі, він вирушив до Каменя Трьох чвертей, що стояв майже точно в центрі Гобітанії, і розвіяв залишок на всі чотири сторони світу. А сріблистий горішок Сем посадив на газоні в Торбі–на–Кручі, там, де колись шумів прощальний бенкет Більбо. Що виросте з горішка? На превелику силу він виждав зиму, хоча так і кортіло часом розкопати сніг і глянути, чи не проклюнувся паросток.
Весна перевершила найсміливіші його мрії. Саджанці дружно випустили пагінці і росли так стрімко, начебто час для них прискорив свій плин. А перед будинком Фродо піднялося чудове деревце: кора матово–сріблиста, листя довгасте; у квітні воно вкрилося золотими квітами. У Торбі–на–Кручі не щоднини, а щогодини ріс справжній меллорн, лоріенський ясен; помилуватися на нього сходилися з усіх усюд. Через кілька років, досягши повної зрілості, меллорн прославився на всю Гобітанію. Тепер бажаючі його побачити прибували навіть здалеку: це був єдиний меллорн на захід від Гір і на схід від Моря, а прекраснішого не знайшлося б і в самому Лоріені.
Рік 1420–й взагалі запам’ятався гобітам як винятково врожайний. Сонце світило, але не палило, дощі випадали вчасно і в міру, а в повітрі віяли свіжі, підбадьорливі пахощі; сяйво, раніше не відоме смертним, опромінило Середзем’я. Діти, що народилися того року — а їх народилося багато, усі здорові і красиві, — були геть усі золотоволосими, що раніше у гобітів траплялося дуже рідко. Фрукти вродилися рясно; гобітенята буквально купалися в полуниці з вершками, а пізніше цілими днями просиджували в траві під сливами і не заспокоювалися, поки кожний не складе з кісточок пірамідки на зразок тих, що в старовину споруджували переможці з ворожих голів. І ні в кого не болів живіт, і всі були задоволені, крім косарів, що косили траву під сливами.
У Південній чверті виноградні лози знемагали від грон, тютюнового листя запасли неймовірну кількість, а зерно по жнивах не вміщалося в комори. В Північній чверті буйно уродив ячмінь; довго потім славилося пиво 1420 року і навіть увійшло в приказку. Протягом багатьох поколінь можна було почути в корчмах, як старі, прикладаючись до чесно заслуженого кухлика, блаженно зітхають: «Незле! Майже як у чотириста двадцятому році!»
Спочатку Сем разом із Фродо жив у Вовнерів, але, коли відбудували Нову вулицю, переселився туди зі своїм Старим. Крім інших справ, він взяв на себе ремонт і благоустрій Торби–на–Кручі, а ще йому раз у раз доводилося виїжджати — саджати дерева і доглядати за посадками по всій Гобітанії. Тому його не було вдома в першій половині березня; тринадцятого березня старий Вовнер застав Фродо в ліжку — він стискав у руці білий камінчик, який носив, не знімаючи, на ланцюжку, і, здавалося, говорив сам із собою:
— Пропало, пропало навіки… Як темно, як порожньо…
Приступ пройшов швидко — двадцять п’ятого Сем повернувся, і Фродо був зовсім здоровий; сам він про свою хворобу нічого другові не сказав. Тим часом садиба була повністю оновлена, Меррі і Пін перевезли зі Струмкової Яруги старі меблі і начиння, і все виглядало, як колись. Коли все було готове, Фродо запитав Сема:
— Ну, чи переїдеш знову до мене? Сем злегка зніяковів.
125 
