очень нудно 
31 
— Та чи багато ти знаєш?
— Досить, щоб зрозуміти, яких помилок належало уникати. Користуватися скарбом небезпечно. Однак послати його в чорну годину під опікою нетями до володінь Ворога, як це зробив ти, Мітрандіре, вкупі з моїм сином, — це верх нерозсудливості!
— А як вчинив би премудрий Денетор?
— Насамперед я не дав би себе втягти в безнадійну справу. На успіх її може сподіватися лише божевільний. Скінчиться тим, що Ворог поверне собі те, що втратив, і це буде наша остаточна загибель! Дарунок належало принести сюди і помістити в найнадійніше, найтаємніше сховище. Не користатися ним без крайньої потреби, але й охороняти, щоб Ворог не дотягся до нього. Хіба що після нашого повного розгрому, але тоді нам, мертвим, вже було б усе одно…
— Правителю Гондору личить піклуватися про долю своєї країни, — сказав Гандальф.
— Але є інші племена, інші землі, і життя не кінчається сьогоднішнім днем. Я бажаю допомогти усім, навіть тим, хто несвідомо став пособником Ворога…
— А до кого звернуться по допомогу ці «інші», якщо Гондор буде втрачено? Якби цей предмет був схований у глибоких підвалах моєї Цитаделі, ми могли б діяти спокійно, помірковано, не тремтячи від страху перед Тінню. А якщо ти не віриш, що я витримав би цей іспит, — ти не знаєш мене, Гандальфе!
— І все ж таки я не вірю, Денеторе. Інакше давно передав би скарб тобі на збереження, заощадивши і собі, й іншим багато марної праці. Що довше я слухаю тебе, то менше довіряю, як не міг довіряти і Боромирові. Не гнівайся! У цій справі я не довіряю навіть собі самому: мені пропонували стати охоронцем скарбу, але я відмовився. Ти, безперечно, сильний, Денеторе, але скарб швидко заволодів би тобою. Навіть закопаний під п’ятою Міндоллуїну, він палив би твоє серце, і тим сильніше, чим більше лиховісних подій відбувалося б навколо…
Очі Денетора знову зблиснули, два мудреці подивилися один на одного, і Пін відчув, як зіштовхнулися їхня воля і сила. От–от трапиться щось жахливе! Але Денетор раптом охолов, обличчя його немов зашерхло кригою. Він знизав плечима:
— Коли б я заволодів… Коли б тобі пощастило… Коли б, якщо! Порожні слова. ВІН у володіннях Ворога, і тільки час покаже, що призначено йому і нам. Чекати вже недовго. А поки що нехай кожен, хто бореться зі спільним Ворогом, зберігає надію; коли надія згине — нехай у нас забракне мужності вмерти, як належить вільним людям…
Денетор повернувся до Фарамира:
— Що скажеш про справи в Осгіліаті?
— Там не вистачає людей. Тому я і послав своїх.
— Як на мене, цього все одно недостатньо. Але ж Осгіліату доведеться витримати перший натиск. Там потрібен досвідчений командир!
— Так само, як і в багатьох інших місцях, — додав Фарамир. — На жаль, брата вже немає з нами!
Він підвівся, тримаючись за спинку крісла, — так його трусило.
— Ти дозволиш мені піти, батьку?
— Ти дуже стомлений, — помітив Денетор. — Занадто швидко їхав і занадто довго пробув на затемнених землях, під владою Тіні.
— Не варто зараз говорити про це…
— Як хочеш. Поки що йди спочинь. Вранці на тебе чекають випробування важчі за нинішні.
Надворі вже стояла чорна, беззоряна ніч, коли Гандальф з Піном, що ніс смолоскип, повернулися до себе на квартиру. Ледве дочекавшись, поки зачиняться двері спальні, гобіт схопив Гандальфа за руку:
— Скажи: можна сподіватися, що Фродо врятується? Маг задумливо погладив його по голові:
— Особливих надій не було і з самого початку. Правий Денетор: тільки божевільний міг сподіватися на удачу. Але Кіріт–Унгол…
Він обірвав на півслові і підійшов до вікна, немов бажаючи простромити ніч поглядом.
— Кіріт–Унгол… — повторив він пошепки. — Жахливий вибір! Навіщо? Знаєш, Піне, коли я почув цю назву, у мене на серці похолонуло. І все ж таки дещо втішає: виходить, Ворог ступив на шлях війни, коли Фродо, безперечно, був живий і вільний. Отже, на кілька днів Око відвернеться. Я добре відчуваю тривогу і поспіх, які охопили Ворога. Він почав раніше, ніж збирався. Щось змусило його поспішати…
Хвилину Гандальф помовчав, міркуючи.
— А може… Може, допомогла твоя дурна витівка, Піне. Днів п’ять тому він з’ясував точно, що ми розгромили Сарумана і забрали палантір з Ортханку. Але ми не могли б ним користуватися потай від Ворога. Отже… Арагорн? Надходить його час. Він сильний, сміливий, суворий і справедливий, він вміє вирішувати і ризикувати, коли необхідно. Так, це цілком можливо… Арагорн міг заглянути в палантір і кинути виклик ворогу. Цікаво! Ну а точно ми дізнаємося, коли прибудуть роханці — якщо не запізняться. Нас чекають важкі дні. Давай, доки є час, ляжемо спати.
31 
