Последние отзывы

  71  

Сем бігти не міг, але відчував, що натрапив на вірний шлях, і підбадьорився. Відпустив Перстень, підтягнув пояс. «Живемо! — подумав він. — Я дуже не сподобався оркам, а Жало тим більш. Може, ще мине? Схоже, Шаграт з Горбагом зробили за мене левову пайку роботи. Цей, кого я злякав, мабуть, останній…»

Він охнув і зупинився: останній? Чий же тоді смертний крик чувся там, нагорі?

— Фродо, Фродо! — простогнав Сем. — Зараз я дійду, дійду до самого верху, я повинен дізнатися всю правду…

На сходах було темно, тільки подекуди на закрутах траплялися чадні смолоскипи. Сем спробував полічити східці, налічив двісті і збився. Тепер він намагався йти безшумно: зверху лунала розмова, значить, сполоханий орк не був останнім… Коли ноги в нього зомліли і стали підламуватись, а дихання перехопило, сходи несподівано скінчилися круглою надбудовою з банею і двома дверима, на схід і захід, посеред відкритого майданчика шириною кроків з двадцять. Сем досяг даху донжона. На сході, над темними долинами Мордору, дихав вогнем Ородруїн. Язики свіжої лави палали так жарко, що навіть сюди, в далеке прикордоння, сягали червоні відблиски. Краєвид на заході заступав цоколь височезного шпиля, з вузьким вікном і відчиненими дверима; з вікна падало світло, а за дверима в темряві були чутні роздратовані голоси.

Нишком визирнувши зі східних дверей, Сем озирнувся на майданчику. Його вистилали тіла, цілі й порубані, руки, ноги, голови. Побоїще вже відгонило тлінням. Раптом пролунав хрипкий гуркіт, гнівні вигуки. Сем відсахнувся: він упізнав грубий і холодний голос Шаграта.

— Гей, Снагу, чи ти так і не спустишся? Підлий боягузе! Вважаєш, у мене забракне снаги розправитися з тобою? Ану, підійди–но! Я тобі баньки повибиваю, як щойно Рабугу, а коли прийде зміна, накажу кинути тебе на харч Шелобі!

— Не прийде зміна, та й не доживеш ти, — зухвало відповів Снаг. — Я ж казав, ця падлюка Горбаг перший добіг до брами, й ніхто з наших не втік! Лагдуф і Лузгаш вискочили, так їх зараз же й підстрелили. Я бачив з вікна. Вони були останні з наших.

— Тоді саме тобі йти. А я залишуся, бо я ж поранений. Щоб Чорна Безодня поглинула Горбага! Мерзенний бунтівник! — тут Шаграт вибухнув залпом брутальної лайки. — Я дав йому більше, ніж узяв собі, а цей мерзотник порснув мене ножем! І я не встиг його придушити… Йди, якщо не бажаєш, щоб я тобі глотку перегриз. Треба мерщій доповісти в Лугбурц, не то ми обидва в Чорну Безодню потрапимо. Так–так, і ти теж! Не сподівайся викрутитися, якщо будеш тут топтатися, боягузе!

— По сходах не піду, — буркнув Снаг. — Хоч би дюжина ватажків наказувала. Кинь ножа, бо я тобі заб’ю стрілу в черево! Коли в Лугбурці дізнаються, що тут скоїлось, тобі комендантом не бути! Я що, я робив своє діло, бився з моргульськими пацюками, захищав фортецю, а хто, власне, заварив кашу? Ви, старшина, здобич не поділили!

— Пельку стули! — обірвав його Шаграт. — Я додержувався наказу. Це Горбаг перший почав, на ту кольчугу зазіхнув.

— Але ж ти його своєю похвальбою і знадив! І взагалі він розумніший за тебе: він казав, що головний шпигун залишився на волі, а ти не вірив. А тут і справді блукає великий воїн, клятий ельф або тарк. Я тобі кажу, він гнався за мною! Чув дзвони? Він пройшов повз Вартових, а кому це під силу? Тільки таркам! Він на сходах. І доки не забереться, я вниз не піду, хоч би ти був назгулом!

— Балачки! — вибухнув Шаграт. — Це зроблю, того не зроблю! А якщо той нагряне сюди, втечеш і залишиш мене одного? Не дочекаєшся! Я тобі раніше кишки вийму!

З–під шпиля вистрибнув низенький орк, за ним Шаграт — великий, довгорукий. Одна рука висіла нерухомо, з неї капала кров, ліктем другої він притискав клунок, загорнений в чорну ряднину. Сем присів за хвірткою; в отворі промайнула гидка, спотворена люттю пика, подряпана і заляпана кров’ю; між ощиреними зубами пінилася слина, в горлянці клекотів звірячий рик.

Шаграт ганяв Снага по даху, доки той не втік назад під шпиль. Шаграт втомився; важко дихаючи, він зупинився біля парапету, опустив вузол на землю, щоб здоровою рукою вихопити ножа з–за халяви. Поплювавши на лезо, він перегнувся через парапет, гукнув раз, другий — ніхто не відповів. Доки він стояв так — спиною до майданчика, одне з тіл раптом заворушилось, і жадібні пальці потяглись до чорного вузла. «Ще один живий!» — зі страхом подумав Сем, який дивився в шпарину між муром і дверцятами. Поранений, хитаючись, підвівся на ноги, підняв над головою уламок дротика з широким вістрям. Він цілив у спину Шаграта, але засичав від болю, а може, і від люті; Шаграт зі спритністю ящірки відскочив, обернувся і встромив ножа у груди супротивника:

  71