10 
НАЙКРАЩЕ РІШЕННЯ — ЦЕ ВІДСУТНІСТЬ БУДЬ-ЯКОГО РІШЕННЯ, — вирішив нарешті Рабин і висипав усі листи в кубельце до моєї пра-пра-пра-пра-прабабусі, постановивши віддати її — а в певному сенсі й мене — тому, до чиєї писанини вона потягнеться найперше. Але вона не тягнулася до жодного. Взагалі не звертала на них уваги. Упродовж двох днів вона навіть не поворухнулася, не кричала і навіть не відкривала ротика, щоб поїсти. Чоловіки в чорних капелюхах продовжували голосити молитви (СВЯТ, СВЯТ, СВЯТ…), гойдаючись на своїх шнурах над залитими Бродом підвалами Синагоги, тримаючись міцніше за Велику Книгу, ніж за шнури, думаючи, що хтось дослухається до їхніх вигуків, аж доки нарешті, посередині ранньої вечірньої служби, добрий торговець свіжою рибою Біцль Біцль Р. не витерпів і не прорік те, що у всіх давно крутилося на язику: ЗАПАХ СТАЄ НЕСТЕРПНИМ! ЯК МОЖУ Я НАБЛИЖАТИСЯ ДО ГОСПОДА, ЯКЩО ПОЧУВАЮСЯ ТАК БЛИЗЬКО ДО КЛОЗЕТУ!?
Доброчесний Рабин не міг не погодитися й перервав службу. Він опустився на скляну підлогу й відчинив ковчег. Кімната одразу ж сповнилася всепроникним, неохопним, нелюдським, непрощенним смородом нечуваної байдужості. Він лився з ковчега, стелився Синагогою, заповнив кожну вулицю, кожен закапелок штетля, пробрався під кожну подушку в кожній
спальні — забився у ніздрі тих, котрі спали, І встиг зіпсувати їм сни, перш ніж вихлюпнутися з черговим храпом — і врешті влився у Брід.
Немовля, як і раніше, тихесенько собі лежало без жодного руху. Доброчесний Рабин поставив ковчег на землю, взяв перший-ліпший наскрізь промоклий папірець і проголосив: ДИТИНА ОБРАЛА СОБІ ЗА БАТЬКА ЯНКЕЛЯ!
Схоже, ми потрапили в добрі руки.
***
20 липня 1997
Дорогий Джонатан,
Палко жадаю, шоб цей лист вдався мені добре. Як ти вже зрозумів, я не є суперзнавцем англійської мови. Українською всі мої думки виглядають дуже навіть нічо, але моя друга мова не настільки досконала. Я вирішив використовувати ті речі, яких ти мене вчив, експлуатуючи подарований тобою словник, як ти і радив робити, коли мої слова будуть надто витонченими чи недоречними. Якшо ж тебе не задовільняє моя робота, то я дуже наполягаю мені її повернути. Я буду щосили трудитися над нею, доки вона тобі не почне подобатися.
Докладаю до конверта речі, про які ти просив, зокрема листівки з Луцька, перелік прізвищ на надгробних плитах часів війни в шести селах і фотографії, які ти дав мені на всякий пожарний. Все-таки краще, ніж нічого, правда? Я був справді сам не свій від хвилювань, через твої пригоди в поїзді. Знаю, яким важливим був для тебе, для нас обох, той ящик і шо його інгредієнти нічим замінити не вдасться. Крадіжка — штука неприємна, але вона постійно стається з тими, хто вертається поїздом з України. Оскільки ти не маєш інформації, хто з прикордонників викрав ящик, навряд чи вдасться його знайти, напевно то вже з кінцями, він зник назавжди. Але, будь ласка, не дозволяй цьому переживанню зіпсувати тобі враження про всю Україну, яка, напевно, є жахливим радянським пережитком.
Саме в цьому місці бажаю подякувати тобі за те, шо ти був таким терплячим і навіть стоїчним зі мною під час нашої подорожі. Ти, напевне, розраховував мати більш просунутого перекладача, але я думаю, шо все зробив па тверду трійку. Я дуже винен у тому, шо ми не знайшли Августини, але ж ти сам знаєш, яка це була непідйомна мета. Якби в нас було більше часу, ми б обов'язково її запеленгували. Ми обшарили б усі шість сіл і опитали всіх. Під кожен камінь заглянули б. Але ми вже багато про це говорили.
Дякую тобі за репродукцію фотографії Августини з її сім'єю. Я без кінця думав про те, шо ти казав про своє кохання до неї. Щиро кажучи, я не все зрозумів, коли ти говорив про це тут. Хоча тепер цілком собі все уявляю. Я досліджував фотокартку двічі — вранці, а потім перед тим, як завалитися спати — і кожен раз бачив шось нове, наприклад, як від її волосся падає тінь, а губи зводяться в кутиках.
Я дуже возрадувався твоїм спокоєм після прочитання моєї першої частини. Тобі тяжко буде уявити, шо я вніс всі поправки, на які ти вказав. Вибач, шо в останньому рядку назвав тебе дуже розбещеним євреєм. Я це змінив і тепер там написано: «Я не хочу трястися десять годин в якесь галіме місто, щоб догодити розбещеному євреєві». Я трохи розтягнув першу частину про себе, викреслив слово «нігери», як ти наказав, хоча це правда, у мене від них дах їде. Приємно, шо тобі сподобалось речення: «Колись і ти будеш робити для мене те, шо ненавидиш. Це й називається сім'я». Правда, мушу тебе спитати: шо таке трюїзм?
10 
