14 
Коли його поїзд прийшов, мої ноги від довгого стояння набрякли і я йшов, як по битому склу. Я би десь тут і присів, але підлога вокзалу була такою брудною, а я надягнув свої непере-вершені блакитні джинси, оскільки хотів справити на героя незабутнє враження. Я знав, у якому вагоні приїде герой, бо мене про це поінформував Батя, тому я намагався добігти до нього, коли поїзд зупинився. Це було важко, бо ж мої ноги рухалися, як по битому склу. Наперед себе я ніс спеціальний знак з іменем, постійно відчуваючи дрижаки в ногах, я також заглядав ув очі кожному зустрічному.
Коли ми таки зустрілися, я був приголомшений його зовнішністю. «І це американець?!» — подумав я. А потім зразу ше подумав: «Оце-от єврей?!» Він був на диво маленьким. Він носив окуляри, а своє ріденьке волосся не розчісував на проділ, а так і носив, як шапку.
(От кого на місці Баті я би називав ШАПКА.) Він абсолютно не нагадував тих американців, яких я бачив у журналах. У них було жовте волосся й купа м'язів. Так само він не був схожим на євреїв з історичних книг, де вони взага-лі були безволосими і красувалися своїми лисинами. На ньому не було ні джинсів, ні уніформи. Правду сказати, він узагалі не тягнув на шось особливе. Я був фрустрований по-максимуму.
Напевно, він помітив знак в моїх руках, тому шо схопив мене за плече і спитав: «Алекс?» І я сказав так. «Ви ж будете моїм перекладачем, правильно?» Тут я попросив його трохи стриматися, бо я нічого не міг второпати. Правду кажучи, я майже наклав у штани, але зі всіх сил намагався бути спокійним. Урок перший: «Добрий день. Як ваші справи?» «Що, перепрошую?» Урок два: «Хіба ж сьогодні не прекрасна погода?» «Ви мій перекладач? — сказав він, роблячи додаткові жести, — правда?» «Так, — відповів я, випроставши руку йому назустріч, — мене звати Олександр Перцов і я ваш скромний перекладач». «Це просто клас, що я на вас наткнувся», — сказав він. «Ш-шо?» — перепитав я. «Я скачав, — повторив герой, — що радий з вами зіткнутися». «Ага, — розсміявся я, — а от я би вас нікуди натикати не хотів. Звиняйте, за мою англійську, я в ній не такий вже супер-пупер». «Джонатан Сафран Фоер», — відповів герой І простягнув мені свою руку. «Ш-шо?» «Мене звуть Джонатан Сафран Фоер». «Шафран-Бойлер?» «Сафран Фоер». «Ага, а я навпаки — Алекс», — сказав я. «Я знаю», — нагадав він. «Вас хтось ударив?» — запитав герой, вказуючи на моє праве око. «Мій батько був таким добрим і вдарив мене», — відповів я, взявши його валізи й рушивши до нашої машини.
«Залізнична мандрівка вам сподобалася?» — запитав я його. «О, Боже, — вигукнув він, — двадцять шість годин, затрахала незносно!» Ця дівчина — Незносна — напевне все зробила су-пер, подумав я про себе. Потім я спитав: «Ви хоч би трохи перекимарили?» «Що?» «Ну, кимарнули ви?» «Не розумію». «Упокоїлися?» «Як?» «Ви упокоїлися в поїзді?» «Та ні, — сказав він, — нічого я не упокоювався». «Ш-шо?» «Я… не… у… по… ко… ю… вав… ся». «А, прикордонники?» «Вони нас не затримали, — відповів він, я багато чув про них, обіцяли, що вони ну, знаєте, зададуть нам жару. Але вони тільки зайшли, звірили паспорти й більше нас не чіпали взагалі». «Ш-шо?» «Мені казали, що будуть проблеми, але жодних проблем не було». «А, так ви про них чули?!» «Ну, так. Мені казали, що вони добрячі скурві сраки». Добрячі скурві сраки. Я закарбую це у своєму мозку.
Правду сказати, мені було аж якось не по собі, шо у героя не сталося жодних пригод чи ока-зій з прикордонниками. У них була брутальна звичка забирати в людей з потягів різні речі без дозволу. Коли мій Батя одного разу поїхав до Праги у відрядження від «Доріг предків» і коли він заснув, то прикордонники витягли з його валізи багато класних речей, шо викликає законне обурення, бо у мого Баті класних речей не так вже й багато. (Це так нетипово думати, шо хтось колись образив Батю. Я звик думати,
то ролі в світі не міняються.) Я також чув різні Історії про вояжерів, які змушені були поділишся з прикордонниками частиною валюти, шоб ті повернули їхні документи. Американцям від всього того могло бути або краще, або гірше. Ліпше, якшо прикордонник любив Америку й хотів справити на американця враження доблесного сторожа кордону. Цей прикордонник думав, шо колись-то зустріне цього американця вже в Америці, і шо американець візьме його з собою на гру «Чикаго Булз», і купить йому блакитні джинси і білий хліб, і тонкий туалетний папір. Цей прикордонник мріє говорити англійською без акценту і в один день одружитися з дівчиною з великими м'якими цицьками. І цей прикордонник зізнається вам, що йому не подобається місце, де він живе.
14 
