очень нудно 
84 
НЕЗДОРОВІ ДІТИ
(Див. БОГ)
ДОЩ, ЯКИЙ ІШОВ БЕЗПЕРЕСТАНКУ П'ЯТЬ МІСЯЦІВ
Це найгірше дощове прокляття тривало два останніх місяці 1914-го і три перших місяці 1915 року. Горнятка, залишені на підвіконнях, швидко переповнювалися водою. Квіти буйно цвіли, а потім тонули в дощівці. У стелях над ваннами почали продовбувати діри… Варто згадати, що той безперестанний дощ збігся з періодом російської окупації [Почувши, що перший любовний вірш написав єврей, самопроголошений голова магістрату Руфкін С., щоб його ім'я навіки загубилося в анналах історії, закликав на голови нашої бідної громади всі громи й блискавиці. (Перший любовний вірш написав, звісно ж, не єврей, а якийсь зовсім випадковий перехожий.)], а тому скільки б води не випало, все одно знаходилися спраглі. (Див. також ҐІТЛЬ К., ЯКІВ Л.)
МЛИН
Так сталося, що в одинадцятому році якогось дуже далекого сторіччя Обраний Народ (ми) були вислані з Єгипту під проводом нашого, тоді ще розумного, лідера Мойсея. Оскільки тікали швидко, то часу вирощувати хліб просто не було, до того ж Бог і Господь наш, нехай Його ім'я викрешує завжди в наших головах полум'яні думки, котрий шукав досконалості в кожному творінні, не хотів, щоби його люди (тобто ми, а не гої) робили поганий хліб: НЕ РОБІТЬ ХЛІБА, КОТРИЙ КРИШИТЬСЯ, ЧИ Є ГЛЕВКИМ, ЧИ НЕСМАЧНИМ, ЧИ СПРИЧИНЯЄ БЕЗНАДІЙНІ ЗАПОРИ. Але Обраний Народ надзвичайно зголоднів, а тому взяв і засів експериментувати з дріжджами. Але те, що вони понапікали власними руками, вийшло дійсно надто далеким від досконалості: хліб кришився, був глевким, несмачним і не одному додав на задницю значних клопотів, тим часом Бог, нехай ім'я Його завжди буде на наших нетрісканих губах, надзвичайно розсердився. І ото через гріхи тих наших прабатьків млин, заснований у 1713-му, щороку забирає життя одного громадянина штетля. (Список загиблих на млині шукати в Додатку Е: ДОЧАСНА СМЕРТЬ.)
ІСНУВАННЯ ГОЇВ
(Див. БОГ)
ЦІЛІСНІСТЬ СВІТУ, ПРО ЯКУ МИ ЗНАЄМО Й НЕ ЗНАЄМО
(Див. БОГ)
ЄВРЕЇ МАЮТЬ ШІСТЬ ВІДЧУТТІВ
Дотик, смак, зір, нюх, слух… пам'ять. У той час як неєвреї-гої сприймають і перетворюють світ за допомогою тільки перших п'яти відчуттів, а пам'ять використовують лише як допоміжний засіб інтерпретації різних подій, для євреїв пам'ять є не менш відчутною, ніж укол шпильки, її срібний блиск чи смак крові, яка тече з пораненого нею пальця. Якщо єврея вколоти шпилькою, він одразу згадує про тисячі інших шпильок. Лише через співвіднесення гостроти шпильки з гостротою інших відчуттів — як мама вколола тебе голкою, намагаючись пришпилити відірваний рукав, як дідові пальці звело кольками судоми, бо він змучився стирати піт з прадідового лоба, як Авраам пробував на пальці, чи гостре лезо ножа, щоби Ісак не відчув болю — тільки усвідомивши усе це, єврей відчуває, що то дійсно болить.
Таким чином, коли єврей знаходить шпильку, він запитує себе: Про що вона мені нагадує?
ПРОБЛЕМА ІСНУВАННЯ ЗЛА: ЧОМУ БЕЗПЕРЕЧНО ПОГАНІ ТРАФУНКИ СТАЮТЬСЯ ІЗ НЕЗАПЕРЕЧНО ХОРОШИМИ ЛЮДЬМИ
Так не буває.
ЧАС ПОФАРБОВАНИХ РУК
Початок часу пофарбованих рук, а трапилося це після низки помилкових самогубств, відраховують від спостереження пекаря-булочника Герцога Ж.: якщо за булочками уважно не стежити, вони зненацька зникатимуть. Він повторював своє спостереження багацько разів, кожен раз виставляючи булочки в іншому місці пекарні й навіть обводячи обриси кожної з них вугільним олівцем, проте кожного разу, як тільки він обертався, а потім притьмом кидав погляд назад, від булочок залишалися тільки їх вугільні обриси.
Таке злодійство навкруг, — казав собі пекар.
У той час, про який ідеться в нашій історії, за виконанням законодавства наглядав Визначний Рабин Фагель Ф. (див також Додаток Б: Список Рабинів Правостійної Синагоги). Намагаючись провести справедливе розслідування, він заявив, що віднині кожен громадянин штетля буде вважатися винним, аж поки не доведе протилежного. МИ ПОФАРБУЄМО РУКИ КОЖНОГО МЕШКАНЦЯ МІСТА ІНШОЮ ФАРБОЮ, — сказав він, — І В ТАКИЙ СПОСІБ ДІЗНАЄМОСЯ, ХТО ТРЕТЬСЯ БІЛЯ ГЕРЦОГОВОГО ПРИЛАВКА.
Ліпі Р. руки пофарбували криваво-червоним кольором. Пельсі Ґ. — ніжно-зеленим, бо то був колір її очей. Міка П. відтоді мала руки ледве вловимого пурпурового відтінку — такого кольору стає срібна смужка неба над Радзивіловим лісом, коли сонце сідає за нього на третю Суботу листопада. Жодні руки, жодна фарба не уникнули того маркування. Чесно кажучи, пофарбували навіть руки самого пекаря — йому припав рожевий колір, вироблений з крил метелика-самички «Єлени Троянської звичайної», котра випадково загинула на столі хіміка Дікля Д. (власне, він і придумав фарби, котрі навіть змиваючись, залишали той чи інший колір на всьому, до чого доторкалася рука їхнього носія).
84 
