86 
- Чарів? - пошепки перепитав він.
- Саме так, - підтвердив Дамблдор.
- То… то те, що я вмію робити, це чари? -А що ти вмієш робити?
- Та різне, - ледь чутно сказав Редл. Спочатку шия, а потім і запалі щоки почервоніли від збудження; він був неначе в гарячці. - Можу рухати речі, не торкаючись. Можу примусити тварин робити те, що я хочу, навіть не приборкуючи їх. Можу завдати прикрощів тим людям, які мене дратують. Можу зробити їм боляче, якщо забажаю.
Його ноги затрусилися. Він, спотикаючись, підійшов до ліжка і знову сів, втупившись у свої руки й молитовно похиливши голову.
- Я знав, що я інакший, - прошепотів він нібито до власних тремтячих пальців. - Я знав, що я особливий. Я завжди знав, що тут щось є.
- І ти не помилився, - Дамблдор уже не всміхався, а уважно стежив за Редлом. -Ти чарівник.
Редл підвів голову. Його обличчя змінилося: воно світилося дикою радістю, але чомусь він не став від цього гарнішим - навпаки, його тонкі риси мовби огрубли. і на його лиці з'явився хижацький вищир.
- І ви теж чарівник? -Так.
- Доведіть, - звелів Редл тим самим командирським тоном, що й тоді, коли наказував: «Скажіть правду».
Дамблдор підняв брови.
- Якщо, як я зрозумів, ти погоджуєшся вступати в Гоґвортс…
- Аякже!
- Тоді ти повинен звертатися до мене «пане професоре» або «пане директоре».
Редлове обличчя на якусь швидкоплинну мить закам'яніло, а тоді він промовив несподівано ввічливо:
- Вибачте, пане директоре. Я мав на увазі… будь ласка, пане професоре, чи не могли б ви показати мені…
Гаррі був переконаний, що Дамблдор відмовиться, пояснивши Редлові, що попереду, в Гоґвортсі, у них буде достатньо часу для практичних занять і що вони зараз у будинку, де повно маґлів, тому треба бути обачним. Одначе, на його превеликий подив, Дамблдор вийняв з внутрішньої кишені піджака чарівну паличку, спрямував її на обдерту шафу в кутку й недбало змахнув.
Шафа спалахнула вогнем. Редл скочив на ноги. Гаррі не міг його винуватити за те, що Редл аж завив від розпачу й люті: там, мабуть, було все його злиденне добро; та не встиг Редл накинутися на Дамблдора, як полум'я зникло, а шафа лишилася ціла й неушкоджена.
Редл перевів погляд з шафи на Дамблдора, а тоді з жадібним виразом обличчя показав на чарівну паличку.
- Де можна таку взяти?
- На все свій час, - відповів Дамблдор. - Там щось хоче вилізти з шафи.
І справді, з шафи чулося слабке торохкотіння. Редл уперше злякався.
- Відкрий дверцята, - звелів Дамблдор.
Редл завагався, тоді перетнув кімнату й розчинив навстіж дверцята шафи. На верхній полиці, над вішаками з пошарпаним одягом, тряслася й торохкотіла картонна коробочка-наче в ній металися зацьковані миші.
- Візьми її, - наказав Дамблдор.
Редл узяв тремтячу коробку. Він був розгублений.
- Чи є в цій коробці щось таке, чого ти не повинен був мати? - запитав Дамблдор.
Редл кинув на Дамблдора довгим пильним поглядом, ніби щось вираховував.- Мабуть, так, пане директоре. - зізнався він нарешті безбарвним голосом.
- Відкрий, - сказав Дамблдор.
Редл зняв кришку й, не дивлячись, висипав на ліжко вміст коробки - Гаррі, який сподівався чогось незвичайного, побачив купку побутових дрібничок: там була, наприклад, іграшка йо-йо, срібний наперсток і потьмяніла губна гармошка. Випавши з коробки, речі перестали трястися й нерухомо лежали на тоненькій ковдрі.
- Ти повернеш усе це власникам і попросиш у них пробачення, - спокійно звелів Дамблдор, ховаючи чарівну паличку в кишеню. - Я знатиму, якщо ти цього не зробиш. І попереджаю: в Гоґвортсі крадіжок не терпітимуть.
Редл анітрохи не був присоромлений; він дивився на Дамблдора холодним поглядом, оцінюючи ситуацію. Нарешті сказав тим самим безбарвним голосом:
- Так, пане директоре.
- У Гоґвортсі, - вів далі Дамблдор, - ми тебе навчимо не тільки чаклувати, а й володіти своїми почуттями… Я не сумніваюся, що ти… ненавмисне… використав свої можливості у такий спосіб, якого ми не навчаємо і не дозволяємо використовувати в нашій школі. Ти не перший і не останній, хто дає волю власним чарам. Але ти повинен знати, що учнів можуть виключити з Гоґвортсу, а міністерство магії… так, існує таке міністерство… карає порушників закону ще суворіше. Усі нові чарівники повинні розуміти, що, потрапляючи в наш світ, вони мусять дотримуватися наших законів.
- Так, пане директоре,-повторив Редл.
Неможливо було збагнути, що він думає насправді: коли він складав назад у коробку свою колекцію крадених речей, лице його було незворушне. Поскладавши, Редл глянув на Дамблдора й відверто зізнався:
86 
