очень нудно 
187 
— Чому? — не вгавав Невіл.
— Бо… — відчайдушно прагнучи почати пошуки останнього горокракса, чи хоч би обговорити з Роном і Герміоною наодинці, з чого ті пошуки починати, Гаррі ніяк не міг зібратися з думками. Шрам смикало. —Дамблдор доручив нам трьом виконати одну роботу, — пояснив він, обережно добираючи слова, — і ми не повинні нікому казати… це умова, тобто він хотів, щоб це зробили тільки ми, ми втрьох.
— Але ж це його армія, — наполягав Невіл. — Дамблдо—рова армія. Ми були тут, ми не давали їй розпастися, поки ви десь пропадали…
— Старий, це був не курорт, — зауважив Рон.
— Я такого й не казав, але я не розумію, чому ви нам не
довіряєте. Усі присутні в цій кімнаті чинили опір, і всі опинилися тут, бо на них полювали Керроу. Усі присутні довели свою вірність Дамблдорові… і вірність тобі.
— Послухайте, — почав Гаррі, сам не знаючи, що казати, та це вже не мало особливого значення, бо за спиною в нього щойно відчинилися двері тунелю.
— Ми отримали твою звістку, Невіл є! Гаррі, Роне, Гермі—оно! Привіт вам! Ми так і думали, що ви тут!
Це були Луна й Дін. Шеймус задоволено загорлав і побіг обніматися зі своїм найкращим другом.
— Салют усім! — радісно привіталася Луна. — Ой, як гарно знов до вас повернутися!
— Луно, — розгубився Гаррі, — а ти чого тут? Як ти?…
— Я їй повідомив, — пояснив Невіл, показуючи фальшивий ґалеон. — Я обіцяв їй і Джіні, що дам їм знак, якщо ти тут з'явишся. Ми всі думали, що твоє повернення означатиме революцію. Що ми повстанемо проти Снейпа і тих Керроу.
— Звичайно, інакше й бути не може, — весело підтримала його Луна. — Правда ж, Гаррі? Ми починаємо боротьбу, щоб вигнати їх з Гоґвортсу?
— Послухайте, — Гаррі вже охоплювала паніка, — нам дуже прикро, але ми повернулися не для цього. Ми повинні щось зробити, а тоді…
— То ви просто покинете нас серед усього цього? —не вірив Майкл Корнер.
— Ні! — заперечив Рон. — Ми це робимо заради вас усіх, бо йдеться про те, щоб позбутися Відомо—Кого…
— Тоді дозвольте вам допомогти! —сердито сказав Невіл. — Ми теж хочемо взяти в цьому участь!
За їхніми спинами знову почувся шум, і Гаррі озирнувся. Серце його ледь не вискочило з грудей. З отвору в стіні вилазила Джіні, а за нею Фред, Джордж і Лі Джордан. Джіні подарувала Гаррі осяйну усмішку. Він зовсім забув чи ще й не усвідомив по—справжньому, яка вона гарна. І водночас він менше за все в житті хотів бачити її тут.
— Еберфорс уже психує — повідомив Фред, піднімаючи руку у відповідь на вітальні вигуки. — Він хоче виспатись, а його шинок перетворився на вокзал.
Гаррі аж рота роззявив. Зразу за Лі Джорданом з тунелю вибралася колишня симпатія Гаррі, Чо Чанґ. Вона всміхнулася.
— Я отримала звістку, — вона показала фальшивий ґалеон і сіла біля Майкла Корнера.
— То які в нас плани, Гаррі? —поцікавився Джордж.
— Немає ніяких планів, — відповів Гаррі, спантеличений несподіваною появою всіх цих людей і неспроможний думати через біль у шрамі.
— Щось придумаєш уже в процесі? Я так люблю найбільше, — зрадів Фред.
— Припини це все! — сказав Гаррі Невілові. — Навіщо ти їх усіх накликав? Якесь божевілля…
— Ми боремося, так? — запитав Дін, виймаючи свій фальшивий ґалеон. —Тут повідомлялося, що Гаррі повернувся, і ми йдемо в бій! Тільки мені треба дістати чарівну паличку…
— То ти не маєш палички?… — здивувався Шеймус. Рон раптом повернувся до Гаррі. —А може, хай нам допоможуть?
— Що?
— Вони нам можуть допомогти. — Він стишив голос, щоб не чув ніхто, крім Гаррі та Герміони, що стояла між ними. — Ми ж не знаємо, де це. А треба знайти якнайскоріше. Не мусимо їм казати, що це горокракс.
Гаррі глянув на Рона, тоді на Герміону. Дівчина пробурмотіла:
— Думаю, Рон має рацію. Ми ж навіть не знаємо, що треба шукати, без них ми не обійдемось. —А коли побачила, що Гаррі це не переконало, додала: —Ти ж не мусиш усе робити сам.
Гаррі швидко все обміркував, хоч голова й розколювалася з болю. Дамблдор попереджав, щоб нікому, крім Рона й Герміони, не казати про горокракси… « Любов до таємниць і до брехні, так нас усіх виховували, тільки в Албуса… це виходило природно…" Невже він ставав схожий на Дамблдора, і приховував свої таємниці від усіх, нікому не довіряючи? Хоча… Дамблдор довірився Снейпові, і чим це все закінчилося? Убивством на верхівці найвищої вежі…
— Добре, — ледь чутно сказав він найближчим друзям. — Добре, — звернувся він до решти присутніх у кімнаті, і гамір миттю вщух. Фред і Джордж, що розважали сусідів анекдотами, принишкли. Усі схвильовано й уважно дивилися на Гаррі.
187 
