очень нудно 
50 
— І Дамблдори жили в Ґодриковій Долині?
— Так, Баррі, я ж уже сказала, — роздратувалась тітка Мюріель.
Гаррі почувався спустошеним, порожнім. Ані разу за шість років Дамблдор і слова не зронив, що вони обидва жили і втратили найрідніших людей у Ґодриковій Долині. Чому? Можливо, Лілі та Джеймс поховані недалеко від Дамблдо—рових матері й сестри? Можливо, Дамблдор, провідуючи на цвинтарі рідних, проходив повз могили Лілі та Джеймса? Проте він не сказав про це Гаррі… не вважав за потрібне…
Гаррі не міг пояснити навіть самому собі, чого це було так важливо, але відчував, що небажання Дамблдора сказати про це спільне для них місце, спільне минуле, було рівнозначне брехні. Він дивився перед собою, нічого не бачачи, тож навіть не помітив, коли з натовпу вийшла Герміона, аж поки вона не підсунула до нього стільця.
— Я вже не маю сили танцювати, — захекано пожалілася вона, знімаючи туфельку й розтираючи стопу. — Рон пішов шукати маслопиво. Трохи дивно, але я щойно бачила, як Віктор відскочив від Луниного батька, здається, вони спе речалися… — Вона стишила голос, дивлячись на нього. — Гаррі, що таке?
Гаррі не знав, з чого почати, та це вже не мало значення. У цю саму мить на танцювальний майданчик, пронизавши намет, упало щось велике й срібне. Прямо посеред юрби розгублених танцюристів граціозно й легко приземлилася рись. Усі голови повернулися до неї, а ті пари, що опинилися найближче, завмерли в безглуздих танцювальних позах. Патронус широко роззявив рота й заговорив гучним, глибоким, повільним голосом Кінґслі Шеклболта.
— Міністерство зазнало краху. Скрімджер мертвий. Вони вже йдуть.
— РОЗДІЛ ДЕВ'ЯТИЙ —
Місце для схованки
Усе ніби сповільнилося і вкрилося туманом. Гаррі й Герміона скочили на ноги й витягли чарівні палички. Багато хто лише тепер усвідомив, що сталося щось дивне. Голови були повернуті до сріблястої дикої кішки, яка невдовзі розтанула. Тиша поповзла холодними хвилями з того місця, де щойно був Патронус. І раптом хтось закричав.
Гаррі й Герміона кинулися в охоплену панікою юрбу. Гості розбігалися хто куди. Багато хто роз’являвся. Захисні чари довкола "Барлогу" було зламано.
— Роне! — крикнула Герміона. — Роне, де ти?
Поки вони прокладали шлях через танцмайданчик, Гаррі бачив, як у юрбі то тут, то там виникають постаті в накидках і масках; тоді побачив Люпина й Тонкс з піднятими чарівними паличками й почув, як вони кричать одночасно: — Протеґо! — і крик цей луною відгукнувся зусібіч…
— Роне! Роне! — гукала Герміона і, ледь не плачучи, протискалася разом з Гаррі крізь юрбу охоплених жахом гостей. Гаррі схопив її за руку, щоб не загубитися в натовпі, і тут понад їхніми головами вдарив струмінь світла, та Гаррі не збагнув, було це захисне закляття, чи щось набагато лиховісніше…
І ось з'явився Рон. Він схопив Герміону за вільну руку, й Гаррі відчув, як її розвернуло на місці. Хтось ніби відімкнув йому зір і слух, і його оповила темрява; він відчував тільки Герміонину руку та те, як його протягує крізь простір і час, подалі від "Барлогу", подалі від нападників—смерте—жерів, і, можливо, від самого Волдеморта…
— Де ми? —почувся Ронів голос.
Гаррі розплющив очі. Якусь мить думав, що вони так і не покинули весілля: їх і далі оточували люди.
— Це вулиця Тотенгем—Корт—Роуд, у Лондоні, — захекано пояснила Герміона. — Ідіть, не зупиняйтеся, треба знайти, де вам переодягтися.
Гаррі так і зробив. Вони то швидко йшли, то бігли підтюпцем по широкій темній вулиці, забитій нічними гульвісами, облицьованій вже зачиненими крамницями, а над ними мерехтіли зірки. Повз них прогримотів двоповерховий автобус, і зграйка веселих пияків провела їх зацікавленими поглядами — Гаррі й Рон і досі були в парадних мантіях.
— Герміоно, нам нема в що перевдягтися, — розгубився Рон, коли якась молода жінка, побачивши його, пронизливо захихотіла.
— Чого я не взяв з собою плаща—невидимку? — проклинав подумки свою дурість Гаррі. — Цілий рік тягав його з собою і ось…
— Усе добре, я взяла і плащ, і ваш одяг, — сказала Герміона. — Спробуйте поводитися нормально, поки… тут, мабуть, можна.
Вона завела їх у бічну вуличку, а тоді у надійний затінок темного провулка.
— Ти кажеш, що маєш плаща й одяг… — насупився Гаррі на Герміону, бо в руках у неї була тільки маленька вишита бісером сумочка, в якій вона саме нишпорила.
50 
