очень нудно 
51 
— Так, усе тут, — підтвердила Герміона й на очах в ошелешених Гаррі й Рона вийняла дві пари джинсів, пуловер, бурячкового кольору шкарпетки і, нарешті, сріблястий плащ—невидимку.
— Як же ти в чорта?…
— Невиявне закляття "подовжувач", — пояснила Герміона. — Непросте, але, здається, я все зробила правильно. Принаймні зуміла запхнути все, що нам тут буде потрібно. — Вона легенько труснула делікатною на вигляд торбинкою, і там загуркотіло, неначе в трюмі вантажного корабля перекочувалися важкі контейнери. — От чорт, це, мабуть, книжки, — забідкалася вона, зазираючи в сумочку, — а я ж усі поскладала тематично… ну, нічого… Гаррі, бери плащ—невидимку. Роне, швиденько перевдягайся…
— Коли ти все встигла? — спитав Гаррі, поки Рон скидав мантію.
— Я ж вам казала ще в "Барлозі", що давно вже склала все необхідне, якби раптом довелося поспіхом тікати. Коли ти, Гаррі, вранці переодягся, я поклала сюди твій рюкзак… просто відчувала…
— Ти просто чудо, —сказав Рон, подаючи їй зв'язану у вузол мантію.
— Дякую, — ледь помітно всміхнулася Герміона, запихаючи мантію в сумочку. — Будь ласка, Гаррі, вдягни плащ!
Гаррі накинув на себе плащ—невидимку й зник. Аж тепер він почав усвідомлювати те, що сталося. —А інші… всі, хто був на весіллі…
— Нам зараз не до них, — прошепотіла Герміона. — Полюють на тебе, Гаррі, і якщо ми повернемося, то піддамо всіх ще більшій небезпеці.
— Це правильно, — підтвердив Рон, ніби наперед знаючи, що Гаррі почне сперечатися, хоч і не бачив його обличчя. — Там були майже всі члени Ордену, вони все зроблять.
Гаррі кивнув, але згадав, що вони його не бачать і сказав:
— Угу. — Проте подумав про Джіні і його зсередини обпа лило жахом, наче сірчаною кислотою.
— Ходімо, пішли, нам треба рухатись, —сказала Герміона.
Вони повернулися бічною вуличкою на головну дорогу, де на протилежному боці група чоловіків горлала пісень, непевною ходою плентаючись тротуаром.
— Цікаво — чого саме на Тотенгем—Корт—Роуд? — запитав у Герміони Рон.
— Поняття не маю, просто вигулькнуло в голові, але я впевнена, що нам безпечніше перебувати серед маґлів, бо ніхто й не подумає, що ми тут.
— Точно, — погодився, озираючись, Рон, — але ти не почуваєшся тут трохи… беззахисно?
— А де краще? — Герміона зіщулилась, коли чоловіки з того боку вулиці до неї засвистіли. — Навряд чи ми зможемо зняти номери в "Дірявому казані". І площа Ґримо відпадає, якщо туди може потрапити Снейп… Можна було б у будинок моїх батьків, але існує ймовірність, що вони й там шукатимуть… ой, та коли ж ці дурні заткнуться!
— Альо, кицюню! — загорлав найп'яніший з чоловіків з того боку вулиці. — Хильнути хочеш? Кидай свого рудого і йди до нас!
— Пішли десь посидимо, — швиденько запропонувала Герміона, бо Рон уже й рота роззявив, щоб крикнути щось у відповідь. —Дивіться, отут непогано, ходімо!
Це була невеличка й занедбана нічна кав'ярня. Легкий шар жиру блищав на пластику столиків — зате всередині нікого не було. Гаррі перший ковзнув у кабінку, а Рон сів поруч з ним, якраз навпроти Герміони, яка опинилася спиною до входу, чим явно була невдоволена й озиралася так часто, наче її судомило. Гаррі не подобалося сидіти на місці. Коли вони йшли, то створювалася ілюзія, що в них є якась мета. Він відчував, як закінчується дія багатозільної настійки і руки під плащем набувають звичної форми і розміру. Вийняв з кишені окуляри й надів.
Минула одна—дві хвилини, і Рон сказав:
— Знаєте, а "Дірявий казан" звідси недалеко, це ж на Черінґ—Крос…
— Роне, нам не можна! — негайно заперечила Герміона.
— Та ми туди підемо не ночувати, а тільки рознюхаємо, що діється!
— Ми знаємо, що діється! Волдеморт захопив міністерство! Що нам ще треба знати?
— Усе—все, я просто дав ідею!
І знову запала напружена тиша. Підійшла, жуючи жуйку, офіціантка, і Герміона замовила два капучіно. Оскільки Гаррі був невидимий, то було б дивно, якби вони замовили щось і для нього. В кав'ярню зайшло двоє дебелих роботяг, вони ледве втислися в сусідню кабінку. Герміона заговорила пошепки:
— Треба знайти якесь тихе місце, роз'явитися й податися за місто. А звідти вже пошлемо вістку Орденові.
— А ти що, вже вмієш робити балакучого патронуса? — запитав Рон.
— Я багато над цим працювала й думаю, що зумію, — відповіла Герміона.
— Головне, щоб це нашим не зашкодило, хоч їх, можливо, вже заарештували. Господи, яка гидота, — скривився Рон, сьорбнувши пінної, сіруватої кави.
51 
