ФАНТАСТИКА

ДЕТЕКТИВЫ И БОЕВИКИ

ПРОЗА

ЛЮБОВНЫЕ РОМАНЫ

ПРИКЛЮЧЕНИЯ

ДЕТСКИЕ КНИГИ

ПОЭЗИЯ, ДРАМАТУРГИЯ

НАУКА, ОБРАЗОВАНИЕ

ДОКУМЕНТАЛЬНОЕ

СПРАВОЧНИКИ

ЮМОР

ДОМ, СЕМЬЯ

РЕЛИГИЯ

ДЕЛОВАЯ ЛИТЕРАТУРА

Последние отзывы

Королевство грез

Очень скучно >>>>>

Влюбленная вдова

Где-то на 15 странице поняла, что это полная хрень, но, с упорством мазохостки продолжала читать "это" аж до 94... >>>>>

Любовная терапия

Не дочитала.... все ждала когда что то начнётся... не понравилось >>>>>

Раз и навсегда

Не понравился. Банально, предсказуемо, просто неинтересно читать - нет изюминки. Не понимаю восторженных отзывов... >>>>>

Легенда о седьмой деве

Очень интересно >>>>>




  89  

— Реальність, — промимрив я.

Юмійосі уткнулась обличчям мені в шию. Я відчував кінчик її носа. У темряві я обмацав один за одним усі закутки її тіла. Плечі, лікті, зап’ястя, долоні, кінчики пальців. Не пропустив жодної найменшої деталі. Намацував пальцями — і цілував так, ніби ставив печатку. Груди, живіт, ребра, спину ноги — все перевіряв і ставив печатку. Так треба. Без цього не обійтися. Нарешті я ніжно погладив м’який пушок на лобку. І поцілував. Потім спустився нижче. Ку-ку…

«Реальність», — подумав я.

Я мовчав. Вона також нічого не говорила. Лише тихенько дихала. Але я відчував, що вона ще жадає мене. Розуміла, чого мені хочеться, і непомітно прибирала відповідну позу. Я обмацав її всю і міцно стиснув в обіймах. Її руки також обплітали мене. Її подих був гарячим і вологим. Ніби вона вимовляла слова, які не звучали в повітрі. І тоді я ввійшов у неї — твердий і гарячий. Наскільки її бажав. Як після страшної спраги.

Наприкінці Юмійосі прокусила мені руку до крові. Та мені було байдуже. Реальність. Біль і кров. Притискаючи її за стегна до себе, я повільно в ній розлився. Надзвичайно повільно й розмірено.

— Чудово… — прошепотіла вона трохи пізніше.

— Бо так було наперед визначено, — сказав я.

Юмійосі заснула в моїх обіймах. Спала дуже тихим і мирним сном. Я не спав. Зовсім не хотів. Насолоджувався тим, що тримав у руках її сонну. Згодом почало розвиднятись, і в номері потроху світлішало. На столі лежали її окуляри та годинник. Я глянув на її обличчя без окулярів. І таке воно було красиве. Я легенько поцілував її в чоло. І знову запалився. Хотів іще раз увійти в неї, але вона так солодко спала, що я не посмів порушувати її сну. А тому, обіймаючи її, я спостерігав, як світло проникало в усі закутки кімнати й витісняло звідти темряву.

На стільці лежав акуратно складений її одяг. Спідничка, блузка, сорочка, панчохи. Під стільцем стояли чорні туфлі. Реальність. Реальний одяг, складений так, аби не зім’явся.

О сьомій ранку я розбудив її.

— Юмійосі! Пора вставати, — сказав я.

Вона розплющила очі, подивилася на мене. І знов уткнулася мені в шию.

— Було чудово… — сказала вона. І, вислизнувши голою з ліжка, стала під промені вранішнього сонця — ніби заряджалася енергією. Підперши рукою обличчя, я милувався її тілом, на якому кілька годин тому ставив печатки про повну перевірку.

Юмійосі прийняла душ, розчесала волосся моєю щіткою, недовго, але старанно почистила зуби. Я лежав і спостерігав, як вона ретельно одягалась. Як застібала один за одним ґудзики на блузці, як одягала жакет, як, стоячи перед дзеркалом на весь зріст, перевіряла, чи нема де-небудь на одягу складок або порошинок. Я з насолодою дивився на її рухи, які вона робила з такою серйозністю. Нарешті відчув, що настав ранок.

— Усю свою косметику я тримаю у шафці кімнати відпочинку для персоналу, — повідомила вона.

— Ти й так красива, — сказав я.

— Дякую… Але без косметики можна наразитися на неприємність. Персонал зобов’язаний користуватися нею на роботі.

Я встав, підійшов до неї і ще раз обняв. Обіймати її в блакитному фірмовому жакеті з окулярами на носі також було приємно.

— І вранці я вам потрібна? — спитала вона.

— Дуже, — відповів я. — Більше, ніж учора.

— Знаєте, це вперше я комусь так сильно потрібна, — сказала Юмійосі. — Я це добре відчуваю. Що комусь потрібна.Вперше в житті щось подібне відчуваю.

— Хіба досі ніхто тебе не жадав?

— Так, як ви, — ніхто.

— І що ж ти відчуваєш, коли тебе хтось жадає?

— Я страшно розслаблююся, — відповіла вона. — Давно так не розслаблювалася. Відчуття таке, ніби опинилась у затишному, теплому домі.

— Ну й живи в ньому скільки хочеш, — сказав я. — Ніхто звідси не вийде, і ніхто сюди не зайде. Тут, крім тебе й мене, нікого нема.

— То що, залишитися в ньому?

— Так, залишайся.

Юмійосі відхилила голову вбік і глянула мені у вічі.

— Слухайте… А що, як я й сьогодні у вас переночую?

— Я не проти — ночуй скільки хочеш. А чи не надто небезпечно це для тебе? Бо як застануть тебе в мене, то виженуть із роботи. Може, було б краще, якби ми переспали в тебе на квартирі або в якомусь іншому готелі? Було б набагато спокійніше.

Вона захитала головою.

  89