23 
— Ти щось сказав? — неуважно спитав стрілець.
Очі Кенерлі раптом розширилися, і в них з'явився вираз безмежного жаху, наче два місяці-близнюки зійшли над горизонтом. Він заховав руки за спину, як дитина, котру застукали на гарячому над банкою з варенням.
— Ні, сей, геть нічогісінько. І дуже шкодую, якщо-таки щось у мене вихопилось. — Тут його увагу відволікла Субі, яка висунулася з вікна, і старий визвірився на неї: — От зараз я тобі дам, ти мала шльондра! Бачить Бог! Я…
Стрілець пішов геть, все ще відчуваючи на собі погляд Кенерлі, який дивився йому вслід, впевнений, що, обернувшись, побачить на обличчі конюха його справжні неприховані почуття. Але навіщо завдавати собі клопоту? Було спекотно, і до того ж він знав, що це будуть за почуття: лише ненависть. Ненависть до чужинця. Стрілець отримав від цього чоловіка все, що йому було потрібно. Єдине, що вдалося дізнатися про пустелю напевне, — про її розмір. І ще він точно знав, що в місті теж лишилися для нього справи. Поки що.
XI
Коли Шеб ногою розчахнув двері настіж і ввірвався до спальні з ножем, стрілець лежав у ліжку з Еллі.
Вже минуло чотири дні, пролетіли, як одна мить. Він їв. Спав. Кохався з Еллі. Дізнався, що вона грає на скрипці, і вмовив її заграти. Вона сиділа біля вікна у молочному світлі зорі, на тлі якого чітко виділявся тільки її профіль, і, збиваючись, фала якусь мелодію. Виконання було б навіть непоганим, якби Еллі мала можливість учитися. Він відчував, що з кожним днем його симпатія до цієї жінки (якась на диво відсторонена) стає дедалі сильнішою, і подумав, що це може бути пастка, яку лишив йому чоловіку чорному. Іноді він виходив надвір. І майже ні про що не думав.
Його рефлекси теж притупилися — він навіть не почув, як маленький піаніст піднімався сходами. Зараз йому було на це начхати, хоча за інших обставин і в інший час це б його насторожило, і дуже сильно.
Голу Еліс до грудей прикривало простирадло. Вони саме збиралися кохатися.
— Прошу тебе, — казала вона. — Давай так, як того разу, я хочу цього, я хочу…
Двері з гуркотом широко розчинилися, і в кімнату вперед головою, ніби здійснюючи забіг до сонця, смішно вивертаючи коліна всередину, влетів піаніст. Еліс не закричала, хоча у Шеба в руці був восьмидюймовий ніж для м'яса. З рота у нього виривався якийсь шум, нерозбірливе белькотіння. Складалося враження, що цього чоловічка намагаються втопити у відрі з помиями. Слина розліталася в усі боки. Тримаючи рукоять ножа обома руками, він зробив спробу завдати удару, але стрілець встиг упіймати його за зап'ястки і вивернув їх. Ніж випав із рук. Шеб тоненько завищав, наче розсувні двері на іржавих петлях. Його руки з вивихнутими зап'ястками смикалися, як у маріонетки. Вітер сипонув піском у віконні шибки. У кривому й поплямованому дзеркалі Еліс, що висіло на стіні, відбивалася вся кімната.
— Вона була моєю! — рюмсав Шеб. — Спочатку вона була моя! Моя!
Еллі глянула на нього і встала з ліжка, накинувши на плечі халат. У стрільцеві на мить прокинулося співчуття до цього бідолахи, який, напевно, зараз відчував себе переможеним у змаганні за здобич. Він був просто маленькою людиною. І тут стрілець пригадав, де бачив його раніше. Навіть знав його.
— Це все через тебе, — схлипував Шеб. — Тільки через тебе, Еллі. Від самого початку все тільки через тебе. Я… ай, Боже, Боже праведний… — Слова потонули у незрозумілих вигуках, на зміну яким прийшли сльози. Він розкачувався вперед і назад, притискаючи руки з вивихнутими зап'ястками до живота.
— Ш-ш-ш. Заспокойся. Дай-но я гляну. — Вона стала поряд із ним навколішки. — Авжеж. Поламані. Шебе, ну ти й придурок. І як же ти тепер зароблятимеш на життя? Можна подумати, тобі не відомо, що ти слабак і завжди таким був. — Еллі допомогла йому зіп'ятися на ноги. Він спробував прикрити обличчя долонями, але це йому не вдалося, і тоді він, не криючись, дав волю сльозам. — Ходи сюди, до столу, я подивлюся, що можна зробити.
Вона підвела його до столу, всадовила і наклала на руки шини з рейок ломаччя, призначеного для підпалювання, із дров'яного ящика. Шеб тихенько плакав, мимоволі схлипуючи.
— Меджис, — сказав стрілець, і маленький піаніст широкими очима озирнувся та здивовано вирячився на нього. Шеб більше не намагався всадити у нього ніж, тому стрілець кивнув досить приязно. — Меджис, — повторив він. — На Чистому морі.
23 
