очень нудно 
422 
— Вибачте, що він вас розбудив, — промовила Джоуні. — Йому погано.
— Дуже заслаб? — спитав Барбі.
Расті похитав головою.
— Не знаю. За звуком схоже на бронхіт або сильну застуду, але, звісно ж, це зовсім не те. Це від поганого повітря. Я дав йому подихати киснем зі «швидкої», йому ненадовго покращало, але тепер знову… — Він знизав плечима. — А ще мені не подобається його серце. Так довго під цим стресом, а він же вже далебі не юний.
— А кисню у вас більше нема? — запитав Барбі, показуючи на червоний балончик, дуже схожий на ті вогнегасники, що люди тримають у себе в кухонних коморах, завжди забуваючи перезаправляти. — Оце і все?
До них приєднався Терсі Маршалл. У промені ліхтаря він виглядав похмурим, знеможеним.
— Є ще один, але ми погодилися — Расті, Джинні та я, — тримати його для менших дітей. У Ейдена теж почався кашель. Я його підсунув якомога ближче до Купола, до вентиляторів, але він все одно кашляє. Коли Ейден, Аліса, Джуді та Дженілл прокинуться, ми почнемо давати їм по ковтку кисню по черзі. Можливо, якби бюрократи привезли більше вентиляторів…
— Це не має значення, скільки на нас дме свіжого повітря, — зазначила Джинні. — Сюди проходить стільки, скільки проходить. І наскільки близько розташовані ми до Купола, теж не має значення, ми все одно вдихаємо це лайно. І постраждали вже саме ті люди, від яких і слід було цього очікувати.
— Найстарші і найменші, — промовив Барбі.
— Барбі, вертайся назад та лягай спати далі, — сказав Расті. — Економ сили. Тут ти нічим не можеш допомогти.
— А ти?
— Можливо. У санітарній машині є також деконгестанти, протизастійні засоби для слизової, епінефрин, якщо точніше…
Барбі пробирався назад вздовж Купола з лицем, оберненим до вентиляторів — всі вони зараз так поводилися, суто автоматично, — а діставшись Джулїї, жахнувся тому, яким змореним він почувається. Серце в нього колотилося, він захекався.
Джулія не спала.
— Йому дуже погано?
— Не знаю, — зізнався Барбі, — але недобре, це точно. Йому давали кисень із запасів у санітарній машині, але він не прокинувся.
— Кисень! А там ще є? Скільки?
Він розповів, з сумом бачачи, як пригас вогник у неї в очах.
Вона взяла його за руку. Пальці в неї були спітнілі, але холодні.
— Ми зараз, немов ті гірники, яких завалило у шахті.
Вони тепер вже сиділи, обличчям одне до одного, спираючись плечима на Купол.
Між ними віяв найделікатніший вітерець. Уперте ревіння вентиляторів «Ер Макс» перетворилося на постійний фон; розмовляючи, треба було кричати, але взагалі-то його вже зовсім не помічали.
«Ми звернемо увагу, якщо це ревище припиниться, — думав Барбі. — На кілька хвилин принаймні. А потім знову перестанемо щось помічати, назавжди».
Вона кволо посміхнулася.
— Перестаньте непокоїтись про мене, якщо саме цим ви зараз переймаєтесь. Я в порядку, як для середнього віку леді республіканських поглядів, котра ніяк не може вдосталь надихатися. Принаймні я знову отримала досвід злягання. Правдивого та правильного, і приємного, між іншим.
Барбі відповів їй також з усмішкою.
— Не варто дякувати, я теж отримав велике задоволення, повірте мені.
— А той точковий ядерний вибух, що вони його хочуть застосувати в неділю? Що ви про це думаєте?
— Я про це не думаю, я просто надіюся.
— Ну, й чи високого рівня ваші надії?
Йому б не хотілося казати їй правду, але вона заслуговувала саме на правду.
— Засновуючись на тому, що вже встигло трапитись, і судячи з тієї дещиці, яка нам відома про істот, котрі керують коробочкою, не дуже…
— Скажіть мені, що ви ще не здалися.
— Це я можу. Я ще навіть не переляканий, як, либонь, мусив би бути. Гадаю, це тому… тому що все йде непомітно-поступово. Я навіть починаю звикати до цього смороду.
— Правда?
Він розсміявся.
— Та ні. А ви як? Боїтеся?
— Так. Проте здебільшого журюся. Отак закінчується цей світ: не у вибуху, а в задусі. — Вона, притискаючи до рота кулак, знову закашлялась. Барбі чув, що й інші роблять те саме. Один з них, той малюк, котрий став тепер малюком Терстона Маршалла. «Вранці він отримає трішки кращого повітря», — подумав Барбі, та тут же згадав, як сказав про це Расті: по ковтку кисню по черзі. Навряд, щоб таким способом малюку вистачило вдосталь надихатися.
Нікому так не вистачить надихатися.
422 
