очень нудно 
424 
— Коров'ячий хлопчику? Це ти?
«Я збожеволів, — подумав він. — Цього бути не може. Ніхто не міг пережити той вогняний ураган».
— ЕЙМСЕ! — гаркнув сержант Грох. — Що це ти збіса там робиш?
Він вже мало не відвернувся, як знову почувся голос з-за вугільно чорної стіни.
— Це я. Не тре… — відтак гаркотливий, харкотливий кашель довгою чередою. — Не йди. Якщо ти там, рядовий Еймсе, не йди від мене геть.
А ось і долоня з'явилася. Примарна, як і цей голос, пальці вимазані в сажу. Долоня зсередини протирала поверхню Купола. А за якусь мить показалося й обличчя. Спершу Еймс не впізнав фермерського хлопчика. А тоді второпав, що в того на обличчі киснева маска.
— У мене вже майже закінчилося повітря, — заспішив хлопчик. — Стрілка вже на червоному… Вже останні півгодини вона на червоному.
Еймс задивився в нетутешні очі маленького фермера, а маленький фермер дивився в очі йому. А тоді в мозку Еймса постав єдиний імператив: він не може дозволити померти цьому хлопцю. Після того, що той пережив, нізащо… хоча яким чином йому вдалося вижити, Еймс не здатен був собі уявити.
— Хлопчику, слухай мене. Опустися зараз на коліна і…
— Еймсе, ти, непутящий довбограй! — проревів, вирушаючи по нього, сержант Грох. — Ану, припиняй байдикувати та берися до роботи! Міра мого терпіння дійшла нуля, ти уже заробив неприємностей на свою сраку!
Рядовий Еймс ніби й не чув. Він цілком зосередився на обличчі, яке дивилося на нього немов з-за мутної скляної стіни.
— Падай на коліна й відтирай цю херню зі споду! Давай мерщій, хлопчику, починай зараз же!
Обличчя пропало з виду, залишивши Еймса сподіватись, що коров'ячий хлопчина почав робити, як йому було сказано, а не просто зомлів.
На плече рядовому впала долоня сержанта.
— Ти оглух? Я тобі наказав…
— Вентилятори сюди, сержанте! Сюди треба поставити вентилятори!
— Про що це ти базі…
Еймс загорлав сержантові Гроху просто у вічі:
— Там є живий!
7
У червоному візку залишався один-єдиний балон, коли Нечупара Сем добрів до табору біженців біля Купола, і стрілка на його датчику стояла лише трішки вище від нуля. Він не заперечував, коли Расті взяв його маску й приклав до обличчя Ерні Келверту, лише підповз до Купола поряд з тим місцем, де сиділи Барбі й Джулія, та почав глибоко вдихати. На нього з цікавістю подивився коргі Горес, котрий теж сидів біля Джулії.
Сем перекинувся на спину.
— Хай його й малувато, але все'дно воно краще за те, що я мав. Останки ув отих балонах завше на смак гидотні, зовсім не те, що свіженькі вершки на початку.
А тоді, неймовірно, він взяв і запалив сигарету.
— Погасіть, а чи ви збожеволіли? — гукнула Джулія.
— Та я ледь не вмер без курива, — відповів Сем, затягуючись з явною насолодою. — Біля кисню ж не міг закурити, самі розумієте. Міг сам себе підірвати, либонь. Хоча дехто курять і нічо.
— Та нехай вже, — промовив Роммі. — Воно ніскільки не гірше за те лайно, яким ми зараз дихаємо. Я так розумію, що смола з нікотином у його легенях слугують йому захистом.
Підійшов і сів поряд з ними Расті.
— Цей балон — уже вбитий солдат, — повідомив він, — але Ерні зробив з нього кілька вдихів. Зараз йому начебто трохи полегшало. Дякую, Семе.
Сем відмахнувся:
— Мій кисень — ваш кисень, доку. Чи був таким принаймні. Слухайте, а ви не можете його наробити з чогось у вашій санітарній кареті? Хлопці, котрі підвозять мені балони — котрі підвозили, тобто, поки тут гівно не потрапило у вентилятор, — так вони могли його робити прямо у своїй будці. У них там стояла якась хріновина, чорти-його-знаття як вона зветься, коротше, якась така помпа.
— Концентратор кисню, — кивнув Расті, — І ти таки маєш рацію, в санітарному фургоні є такий. На наше нещастя, він поламаний. — Він вискалився, що, певне, мусило означати усмішку. — І поламаний вже місяців зо три.
— Чотири, — уточнив, підходячи, Твіч. Він не відривав очей від Семової сигарети. — Я так розумію, що у вас більше нема жодної, хіба що я помиляюся?
— Навіть не думай, — втрутилась Джинні.
— Боїшся, щоб я не забруднив атмосферу в цьому тропічному раю, змусивши тебе до пасивного паління, милочко? — запитав Твіч, але, коли Нечупара Сем простягнув йому пом'яту пачку «Американських Орлів», Твіч похитав головою.
— Я особисто подавав заявку на заміну концентратора кисню, — продовжив Расті. — До наглядової ради лікарні. Вони сказали, що шпитальний бюджет весь вичерпано, але я можу спробувати звернутися до міста, може звідти допоможуть. Тож я подав запит до ради виборних.
424 
