439 
— Не можу претендувати на патент, синку. Всі претензії до Піта Бергерона. Він розповідав про двох лісорубів, що опинилися за фронтом тієї пожежі у Бар Гарборі, коли вогонь над ними пронісся верхом. З ними самими все було окей, але повітря для дихання там стало непридатним. Отже, що вони зробили, так це зірвали ковпачок вентиля на скаті лісовоза й по черзі дихали просто з пиптика, поки вітром не нагнало свіжого повітря. Піт розповідав, вони казали йому, що на смак те повітря з шини було страх яким гидотним, як дохла риба, але саме завдяки йому вони й вижили.
— А чи вистачить однієї шини? — поставила питання Джулія.
— Мусить, але нам не варто довіряти запаскам, якщо це оті аварійні таблетки, котрі придумали тільки для того, щоб на них можна було проїхати миль двадцять по хорошій трасі й не більше.
— У мене не така, — повідомила Джулія. — Ті я терпіти не можу. Я попросила Джонні Карвера обладнати мою машину нормальною шиною, тож він так і зробив. — Вона подивилася в бік міста. — Гадаю, Джонні загинув. І Керрі також.
— Нам краще зняти також ще одне колесо з машини, просто, щоб убезпечитися, — сказав Барбі. — Інструменти у вас є?
Джулія кивнула.
Не так щоб аж надто весело усміхнувся Роммі.
— Я викликаю вас на гонку, доку. Ваш вен проти Джуліїного гібрида.
— Ні, «Пріус» поведу я, — мовила Пайпер. — А ви залишайтеся тут, Роммі. Бо вигляд у вас таки кепський, лайно лайном.
— Нічого собі балачка від проповідниці, — пробурчав Роммі.
— Ви мусили б бути вдячними за те, що я почуваюся ще нівроку бадьоро й можу докинути пару лайливих слів.
Насправді преподобна Ліббі сама мала вигляд далекий від бадьорості, проте Джулія все одно вручила ключі їй. Ніхто тут не виглядав здатним на пиятику з сороміцькими танцями, але Пайпер була в кращій формі за більшість з них; Клер Макклечі була біліша за молоко.
— Окей, — сказав Сем. — Є в нас ще й інша проблемка, але спершу…
— Що? — перебила Лінда. — Яка це ще інша проблемка?
— Не переймайтеся зараз цим. Спершу давайте переженемо сюди наше залізо. Коли бажаєте розпочати?
Расті подивився на пасторку Конгрегаційної церкви Честер Мілла. Пайпер кивнула.
— Прямо зараз, — сказав Расті.
3
Останні з місцевих жителів тільки дивилися, але не лише вони. На своєму боці Купола разом з Коксом зібралося близько сотні солдатів, вони споглядали на це з німотною увагою, як глядачі на тенісному матчі.
Расті й Пайпер провели гіпервентиляцію біля Купола, навантаживши собі легені якомога більшою кількістю кисню. А тоді, рука в руку, побігли до машин. Діставшись туди, розділились. Пайпер впала на коліно, впустила з руки ключі від «Пріуса», і всі глядачі разом видали стогін.
Відтак вона підняла з трави ключі й знову підхопилась на ноги. Расті вже сидів в «Одіссеї» з працюючим двигуном, коли вона відкрила двері маленького зеленого автомобіля й застрибнула всередину.
— Надіюся, вони не забули повимикати кондиціонери, — проговорив Сем.
Машини рушили майже перфектним тандемом, «Пріус» тінню слідом за набагато більшим веном, як тер'єр по п'ятах за вівцею. Вони швидко наближались до Купола, підскакуючи на нерівностях ґрунту. Біженці кинулися врозтіч перед ними, Елва з Алісою Епплтон на руках, а Лінда з кашляючими Джей-Джей під пахвами.
«Пріус» зупинився менш як за фут від брудного бар'єра, зате Расті круто розвернув «Одіссей» і став до Купола задом.
— Ваш чоловік має круті яйця, а ще крутіший набір легень, — промовив Сем, не дивлячись на Лінду.
— Це тому, що він кинув палити, — зауважила Лінда, при цьому фиркнув, придушивши сміх, Твіч, але ті двоє чи його дійсно не почули, чи то не схотіли.
Хай які добрі легені, але Расті не гаявся. Затріснувши за собою двері, він бігом кинувся до Купола.
— Просто, як мило, — кинув він… і почав кашляти.
— А повітрям у кабіні дихати можна, як казав Сем?
— Воно там краще за те, що тут, — божевільно реготнув він. — Але він мав рацію щодо іншого: кожного разу, як відкриваєш двері, скількись доброго повітря вилітає геть, а скількись поганого заходить у кабіну. Можливо, до коробочки ви зможете дістатися й без повітря з шини, але я сумніваюся, щоб ви зуміли без нього повернутись назад.
— Вони не будуть кермувати, ні він, ні вона, — оголосив Сем. — Я поведу машину.
Барбі відчув, як його губи склалися в першу за всі останні дні справжню щиру посмішку:
439 
