Лёгкий, ненавязчивый романчик 
140 
Але Джейк із Роландом, стоячи вже під вцілілим крилом літака, не звернули на нього уваги.
— Підсади мене, Роланде.
Роланд похитав головою.
— Крило міцне тільки на вигляд. Джейку, цей літак уже давно тут лежить. Ти впадеш.
— Тоді зроби руками сходинку.
— Давай я, Роланде, — запропонував Едді.
Роланд глянув на праву руку, на якій бракувало пальців, знизав плечима і склав пальці в замок.
— Нічого. Він не важкий.
Джейк скинув мокасини і легко ступив на імпровізовану шпору з Роландових рук. Юк пронизливо загавкав, але Роланд не міг збагнути, чому — чи то від збудження, чи то від тривоги.
Джейк уже притискався грудьми до іржавого закрилка літака і дивився на емблему: блискавку в кулаці. Біля краю вона трохи відстала від поверхні крила. Джейк узявся за закрилок і потягнув. Той відійшов від крила так легко, що коли б Едді не підстраховував його і не притримав рукою, то Джейк упав би на спину.
— Так я і знав, — сказав хлопчик. Під кулаком і блискавкою була інша емблема. Тепер вона відкрилася майже повністю. Свастика. — Я просто хотів переконатися. Можете мене опускати на землю.
Вони знову вирушили, але щоразу, коли озиралися назад, їх переслідував хвіст літака. Він грізно здіймався над високою травою, наче пам'ятник Лордові Перту.
Того вечора настала Джейкова черга розпалювати багаття. Коли дрова були складені так, як подобалося стрільцеві, Роланд простягнув хлопчику кремінь і кресало.
— Зараз подивимося, як ти впораєшся.
Неподалік, обійнявши одне одного за талію, сиділи Едді й Сюзанна. Коли день вже хилився до вечора, Едді зірвав для неї на узбіччі жовтогарячу квітку. Ввечері Сюзанна вплела її в волосся, і тепер щоразу, коли вона дивилася на коханого, її губи розтулялися в посмішці, а погляд світлішав. Роланд помічав усе це, і вони його тішили. їхнє кохання дедалі міцніло. І це було добре. Щоб витримати місяці й роки, що чекали на них попереду, воно має бути справді глибоким і сильним. Джейк висік іскру, але вона пролетіла за кілька дюймів від хмизу для розпалювання.
— Піднеси кремінь ближче, — порадив Роланд, — тримай рівно. І не бий по ньому кресалом, Джейку, а шкрябай.
Джейк знову спробував, і цього разу іскра впала на хмиз. Закурився легенький димок, але вогню не було.
— Здається, я не дуже добре вмію таке робити.
— Нічого, навчишся. А тим часом подумай, що це таке. Одягнене, коли приходить ніч, і роздягнене на світанку?
— Га?
Роланд узяв Джейка за руки і підніс їх ще ближче до купки хмизу.
— Здається, такої загадки в твоїй книжці нема.
— О, то це загадка! — І Джейк висік ще одну іскру. Цього разу в хмизі з'явився маленький язичок полум'я, з'явився і згас. — Ти теж знаєш кілька загадок?
Роланд кивнув.
— Не просто кілька, а купу. В дитинстві я, мабуть, знав їх цілу тисячу. Ми їх вивчали на заняттях.
— Правда? А навіщо вивчати загадки?
— Мій наставник, Ваннай, казав, що хлопчик, який може відгадати загадку, мислить небуденно. Щоп'ятниці у нас влаштовувалися змагання з загадок, і хлопчик чи дівчинка, які здобували перемогу, могли раніше піти з уроків.
— А ти часто йшов раніше, Роланде? — спитала Сюзанна.
Він похитав головою і всміхнувся, наче сам із себе.
— Я дуже любив ці турніри, але ніколи не був надто тямущим. Ваннай казав: це тому, що я надто глибоко замислювався над кожною загадкою. А батько вважав, що в мене просто бідна уява. Як на мене, то вони обидва були праві… але в батькових словах було трішки більше правди. Я завжди вмів витягати револьвер швидше за своїх товаришів і стріляв краще, але з небуденним мисленням не товаришував ніколи.
Сюзанна дуже уважно спостерігала, як Роланд спілкується з мешканцями Річкового Перехрестя, тож думала, що стрілець себе недооціює, але вголос цього не сказала.
— Часом довгими зимовими вечорами у великій залі влаштовувалися турніри з розгадування загадок. Коли змагалася сама молодь, вигравав завжди Алан. А серед дорослих найкращим був Корт. Він забув більше загадок, ніж решта пам'ятала, і після кожного ярмаркового турніру ніс із собою гуску. Загадки мають велику силу, і одну–дві знає кожна людина.
— Навіть я, — сказав Едді. — Наприклад, чому мертве немовля перейшло дорогу?
— Це тупо, Едді, — сказала Сюзанна, але не сердито, а всміхаючись.
— Бо його прикріпили до курки! — прогорлав Едді. Джейк розреготався, розкидавши рукою купку хмизу, й Едді всміхнувся. — Гоп–ца–ца, гоп–ца–ца, я їх знаю мільйон!
140 
