Последние отзывы

  145  

Роланд дав Едді й Джейкові знак, що можна наблизитися. Вони підійшли й німо застигли, дивлячись на вулик. Комірки у стільнику були не акуратними шестикутниками, а дірками різноманітних форм і розмірів. Сам вулик виглядав так, наче його хтось добряче присмалив паяльною лампою. А бджоли, що ліниво повзали по ньому, були білими, мов сніг.

— Обійдемося без меду, — сказав Роланд. — Може, на смак вміст он того стільника й солодкий, але ми ним отруїмося — це точно.

Повз Джейка важко продзижчала неподобна бджола, і хлопчик гидливо ухилився.

— Як це сталося? Чому вони такі? — спитав Едді. — Що їх перетворило на монстрів?

— Та сама катастрофа, яка спустошила цей край. Те, від чого багато буйволів досі народжуються безплідними потворами. Я чув різні назви: Давня війна, Велика пожежа, Катаклізм і Велике зараження. Хай там що то було, воно поклало початок усім нашим неприємностям. Це сталося багато років тому, за тисячоліття до народження прапрапрадідів тих, хто зараз мешкає в Річковому Перехресті. З плином часу вплив на організми — який призводив до появи двоголових буйволів, білих бджіл і такого різного — зменшився. Я бачив це на власні очі. Але були й інші зміни. їх важче помітити, і найгірше те, що вони досі тривають.

Вони стояли й дивилися, як повзають по вулику білі бджоли, причмелені й майже безпорадні. Деякі вочевидь намагалися працювати, але більшість комах просто бродила туди–сюди, буцаючись головами й наповзаючи одна на одну. І тут Едді мимохіть згадав один репортаж, який колись бачив у новинах. У ньому показували натовп уцілілих, що вибиралися з місця вибуху газопроводу, який зрівняв з землею мало не цілий квартал у якомусь каліфорнійському містечку. Ці бджоли нагадали йому тих приголомшених людей.

— У вас була ядерна війна, правда ж? — мало не обвинувачувальним тоном спитав він. — Ці Великі Древні, про яких ви весь час торочите… це вони підірвали свої великі старі дупи й відправилися прямісінько в пекло. Це вони, так?

— Я не знаю, що сталося. Цього ніхто не знає. Про ті часи не збереглося жодних записів, а історії, що дійшли до нас, плутані й суперечливі.

— Ходімо звідси, — тремтячим голосом попросив Джейк. — Мене нудить від вигляду цих істот.

— Сонечко, я з тобою, — сказала Сюзанна.

Тож вони залишили бджіл доживати їхнє безцільне розбите життя в затінку старезних дерев. Того вечора так ніхто й не скуштував меду.

6

— То коли ти збираєшся нарешті розповісти нам усе, що знаєш? — спитав Едді наступного ранку. День був світлий і безхмарний, але в повітрі вже вчувався присмак осені — їхньої першої осені в цьому світі, яка вже була не за горами.

Роланд зиркнув на нього.

— Тобто?

— Я хочу почути все, що з тобою сталося, від початку до кінця. Починаючи з Ґілеаду. Про твоє дитинство і про те, що поклало всьому край. Я хочу знати, звідки ти дізнався про Темну Вежу і чому ти взагалі почав її шукати. І про твоїх друзяк перших теж хочу знати. І що з ними сталося.

Роланд зняв капелюха, стер рукою піт з лоба і знову начепив капелюха.

— Так, гадаю, ви маєте право все це знати. І я тобі розповім. Але не зараз. Це дуже довга історія. Ніколи не думав, що доведеться її комусь розповідати. І розповім я її лише один раз.

— Коли? — не вгавав Едді.

— Ще не час, — сказав Роланд. І поки що їм довелося цим вдовольнитися.

7

Роланд прокинувся за мить до того, як Джейк почав торсати його за плече. Він сів і роззирнувся довкола, але Едді з Сюзанною досі глибоко спали, і в світанковій імлі було видно, що в їхньому таборі все гаразд.

— Що таке? — тихо спитав він Джейка.

— Не знаю. Може, бійка. Ходімо, сам послухаєш.

Роланд відкинув ковдру і пішов слідом за Джейком на дорогу. За його приблизними підрахунками, до того місця, де ріка Сенд протікала перед містом, залишалося ще три дні ходьби. Міст, побудований строго вздовж Променя, затуляв собою обрій. Краще, ніж будь–коли раніше, було видно, що він уже добряче похилився. В тих місцях, де натягнуті кабелі не витримали й луснули, наче струни ліри, зяяли прогалини.

Вони стояли й дивилися в бік міста, а вітер дмухав просто їм в обличчя і доносив чіткі, хоч і віддалені звуки.

— Це правда бійка? — спитав Джейк.

Роланд кивнув і притулив до губ пальця.

Він чув якісь невиразні крики, тріскотняву, наче на землю падало щось велике, і незмінні барабани. Ось пролунав черговий хряскіт, цього разу вже мелодійніший: звук розбитого скла.

  145