Лёгкий, ненавязчивый романчик 
160 
«Скількох? — подумала вона, поки Едді віз її вулицею, а під пощербленими шинами коліс хрускотіло бите скло і шурхотіли купи паперового сміття. — Скількох вони вбили за всі ті роки, відколи в якогось електронного пристрою в підземеллях міста вперше сталася гикавка? Це все почалося тому, що вони розпізнали нетутешність цієї музики, яка опинилася тут випадково, прийшовши з іншого світу, так само, як ми, і літак, і деякі машини, що стоять на цих вулицях?»
Вона не знала відповіді. Знала лише: цинічна точка зору її батька на розмови Бога з синами Адама й дочками Єви невдовзі стане її власною. Ці люди шукали причини вбивати одне одного та й годі. А барабани виявилися ідеальною причиною.
Мимохіть їй згадався вулик, на який вони натрапили, — вулик неправильної форми з білими бджолами, які б неодмінно отруїлися власним медом, якби їм забракло клепки і вони його скуштували. На цьому березі Сенда теж стояв великий напівмертвий вулик з бджолами–мутантами, чиї жала, на їхній власний превеликий подив, не менш смертоносні, ніж мед білих бджіл.
Скільком іще судилося померти, поки та касета нарешті порветься?
І тут, наче оживши від її думок, гучномовці почали транслювати неперервний синкопований ритм барабанів. Від несподіванки Едді скрикнув. Сюзанна теж закричала й затулила вуха руками, встигнувши, проте, краєм вуха почути решту мелодії: доріжку чи доріжки, притлумлені десятки років тому, коли хтось (цілком може бути, що випадково) посунув регулятор балансу не в той бік, підсиливши барабани і відправивши у небуття гітари й вокал.
Едді повіз її вулицею Черепахи і Шляхом Променя, намагаючись роззиратися в усі боки водночас і не вдихати запаху гниття. «Дякую, Боже, за вітер», — подумав він.
Тепер він штовхав візок швидше, зазираючи в усі зарослі бур'яном шпарини між будинками, чи не з'явиться там, бува, витончений вигин монорейкової колії, пущеної високо над містом. Йому кортіло якомога швидше вибратися з цієї нескінченної алеї мерців. І ще раз вдихнувши на повні груди солодкавого коричного запаху, він збагнув, що так палко не жадав нічого в житті.
До тями Джейка привів Гешер: він брутально ухопив його за комір сорочки і різко смикнув до себе. Так жорстокий вершник зупиняє коня, що мчить галопом. Водночас він виставив уперед ногу, і Джейк, перечепившись через неї, гепнувся на спину. Голова вдарилася об хідник, і на якусь мить усе навколо поглинула темрява. Але Гешер не вирізнявся особливою гуманністю, тож він просто ухопив Джейка за нижню губу і щосили крутонув її вбік.
Від болю Джейк закричав і різко сів, відбиваючись кулаками. Спритно ухиляючись від ударів, Ґешер підхопив другою рукою Джейка під пахву і ривком підняв на ноги. Хлопчик став на ноги, хитаючись вперед і назад, наче був п'яний. Він уже майже нічого не тямив, тож йому було не до протестів. Він усвідомлював тільки те, що кожен м'яз у його тілі натягнутий до межі, а поранена рука виє, наче звір, який потрапив до пастки.
Ґешер вочевидь потребував перепочинку, і цього разу дихання поверталося до нього повільніше. Він нахилився, впираючись руками в коліна, обтягнені зеленим оксамитом штанів, і швидко уривчасто дихав. З його легенів виривався свист. Жовта хустка збилася набік. Неушкоджене око блищало, мов фальшивий діамант. Біла шовкова пов'язка брижилася, і з–під неї на щоку сочилася якась жовтувата гидота.
— Підніми голову, дитинко, і ти побачиш, якого дідька я тебе спинив. Помилуйся–но!
Джейк насилу підвів голову. На ту мить він був уже настільки шокований, що побачене його навіть не здивувало. На висоті вісімдесяти футів над їхніми головами гойдався мармуровий фонтан завбільшки з трейлер на колесах. Вони з Ґешером перебували майже під ним. Фонтан був підвішений на двох іржавих кабелях, що майже повністю ховалися у величезних хитких штабелях, складених із церковних лав. Навіть у своєму напівпритомному стані Джейк зауважив, що ці кабелі стерті навіть сильніше, ніж троси, на яких тримався міст.
— Побачив? — задоволено шкірячись, спитав Ґешер. Лівою рукою він зібрав зі щоки гній і байдуже струсив його вбік. — Краса, ге? Ох, Цок–Цок — крутий хлоп, ніде правди діти. (Та де ж ті бісові барабани? Вони вже мусять грати… Якщо Копергед забув їх врубати, я засуну йому в сраку такого довгого дрючка, що він у мене скаже, яка на смак кора.) А тепер дивися вперед, мій солоденький.
Джейк послухався, але Ґешер вмить дав йому такого запотиличника, що він заточився і мало не впав на спину.
160 
