Последние отзывы

  90  

Едді повільно підвів голову і тремтячою рукою відкинув з лоба волосся.

— Ось, тримай. Дарма я його в тебе забрав, навіть попри весь мій душевний біль. — Впевненим порухом руки Роланд зірвав з шиї сиром'ятний шнурок і простягнув ключ Едді. Але не одразу розкрив руку, коли Едді, мов сомнамбула, потягнувся за ним. — Ти спробуєш зробити те, що потрібно?

— Так. — Голос був майже нечутний.

— Маєш що мені сказати?

— Вибач, що я боюся. — В голосі Едді бриніло щось жахливе, щось таке, від чого в Роланда стислося серце. І, мабуть, він знав, що це: відгомін дитинства Едді, що болісно конало, невидиме для очей, та Роланд чув його крики, дедалі тихіші. Але він намагався їх не чути.

Це я теж роблю в ім'я Вежі. З кожним кроком мій рахунок збільшується, наче борг п'яниці в шинку, і день розплати неухильно наближається. Чим я розплачуватимуся ?

— Мені не потрібні твої вибачення. Тим більше за те, що тобі страшно. Ким би ми були, якби не страх? Скаженими псами, чиї морди вкриті піною, а стегна ззаду закаляні лайном.

— То чого тобі треба? — закричав Едді. — Все, що я міг дати, ти забрав! Хоча ні, не так, бо я тобі сам усе віддав! Що ти ще від мене хочеш?

Роланд міцно тримав у кулаці ключ — запоруку порятунку Джейка Чемберза — і нічого не відповідав. їхні з Едді погляди схрестилися. Зелені простори рівнини та блакитні води ріки Сенд осявало сонце, а десь далеко над золотистими обширами цього літнього полудня, що вже поволі вигасав, знову розляглося вороняче каркання.

І невдовзі в очах Едді Діна з'явився проблиск розуміння.

Роланд кивнув.

— Я забув лице… — Едді затнувся. Похнюпив носа. Ковтнув слину. Знову подивився на стрільця. І Роланд зрозумів, що істоти, яка в муках конала на землі між ним та Едді, вже немає. Немає. І крапка. Вона згинула тут, на верхівці залитого сонцем пагорба, на краю, за яким нічого не було. — Я забув обличчя свого батька, стрільцю… і я благаю прощення.

Роланд розкрив долоню і повернув невеличкий тягар тому, кого ка обрало за ключеносця.

— Не кажи так, стрільцю, — звернувся він до Едді Високою Мовою. — Твій батько бачить тебе… любить тебе… і я теж.

Едді накрив ключ долонею і відвернувся, бо на його обличчі досі блищали сльози.

— Ходімо, — сказав він, і вони рушили вниз схилом високого пагорба до рівнини, що простягалася далеко попереду.

16

Джейк повільно брів уздовж Касл–авеню повз піцерії, бари й генделики, де старі карги з підозріливими поглядами чистили картоплю й вичавлювали сік з помідорів. Лямки наплічника натерли йому попід пахвами, нестерпно боліли ноги. Цифровий термометр, під яким він щойно пройшов, показував вісімдесят п'ять градусів за Фаренгейтом, проте Джейкові здавалося, що надворі всі сто п'ять.

Ось на Касл–авеню повернула патрульна машина, і Джейк одразу ж зацікавився городнім причандаллям, виставленим у вітрині господарчої крамниці. Він стежив за відображенням біло–синього автомобіля у вітрині й не рухався, аж поки той не проїхав.

Привіт, Джейку!А куди це ти йдеш?

Він і гадки не мав. Був упевнений, що хлопець, якого він шукає, — хлопець у зеленій бандані і жовтій футболці з написом «У СЕРЕДИННОМУ СВІТІ НЕ НУДЬГУЮТЬ» — десь неподалік, але що з того? Для Джейка він досі був голкою в копиці сіна. А копицею був Бруклін.

Він проминув провулок, прикрашений розписами графіті, які наносили фарбою з балончиків. Здебільшого то були імена — ЕЛЬ–ТІАНТЕ 91, БЛИСКАВКА ҐОНЗАЛЕС, ФУРГОН МАЙК, — але серед них були розкидані слова для втаємничених. І Джейк прикипів поглядом до одного напису.

ТРОЯНДА ЦЕ ТРОЯНДА ЦЕ ТРОЯНДА

було написано на цегляній стіні фарбою з балончика, що від дощу й вітру вицвіла до такого самого тьмяного відтінку рожевого, який мала троянда на пустирі, де колись стояла крамничка «Делікатесів від Тома та Джері». Під цим написом ішов інший — цього разу темно–синьою, майже чорною фарбою. Слова були дивні:

БЛАГАЮ ПРОЩЕННЯ.

«Що воно таке?» — зачудовано подумав Джейк. Можливо, це слова з Біблії, він не знав. Але напис гіпнотизував, Джейк дивився на нього, як кролик на удава. Зрештою, повільно, в глибокій задумі, він пішов геть. Було вже майже о пів на третю, і його тінь на землі почала видовжуватися.

Попереду, тримаючись затінку і спираючись на вузлуватий ціпок, назустріч Джейкові чвалав якись старий. За окулярами з товстими лінзами ховалися вибалушені карі очі, схожі на два завеликих яйця.

  90