Лёгкий, ненавязчивый романчик 
93 
— Час, — сказав стрілець.
Едді сів. Сюзанна теж піднялася, спросоння тручи обличчя долонями. Коли голова прояснилася, Едді відчув непереборну потребу вирушати.
— Так. Ходімо, хутко.
— Він уже близько, так?
— Дуже близько. — Едді звівся на ноги, підхопив Сюзанну за талію і всадовив у візок.
Вона дивилася на нього стривожено.
— Ми встигнемо дістатися до того місця?
Едді кивнув.
— Ледь–ледь, але встигаємо.
Через три хвилини вони знову прямували Великим Шляхом. Дорога мерехтіла попереду, наче привид. А за годину, коли на сході почали пробиватися перші промені світанку, десь далеко попереду почулося ритмічне гудіння.
«Це барабанний дріб», — подумав Роланд.
«Машинерія, — подумав Едді. — Якась велетенська машина».
«Серце, — вирішила Сюзанна. — Величезне, хворе, пульсуюче серце… і воно б'ється в тому місці, куди ми маємо йти».
За дві години звук стих так само несподівано, як і почався. В небі над їхніми головами почали з'являтися білі невиразні хмари. Спочатку вони затулили сонце прозорим серпанком, а потім сховали його повністю. До кола з поставленого сторч каміння залишалося менше п'яти миль. У безтінному світлі воно скидалося на зуби мертвого чудовиська.
було написано на потріпаному печальному плакаті, вивішеному на розі двох авеню, Бруклін і Маркі.
- 2 КЛАСИЧНІ ФІЛЬМИ ВІД СЕРДЖІО ЛЕОНЕ!
- «ЗА ПРИГОРЩУ ДОЛАРІВ» ПЛЮС «ХОРОШИЙ, ПОГАНИЙ, ЗЛИЙ»!
- КВИТКИ НА ВСІ СЕАНСИ — по 99 центів
У касі, жуючи жуйку, сиділа симпатична білявка зі штучними кучерями. По радіо горлав «Лед Зепелін», а білявка читала одну з тих бульварних газет, які так полюбляла місіс Шоу. У вітрині кінотеатру, розташованій ліворуч від неї, висів плакат із Клінтом Іствудом.
Джейк знав, що йому треба поквапитися — третя година дня вже не за горами, — але він все одно зупинився на хвильку, щоб подивитися на плакат за брудним потрісканим склом. На Іствуді було пістряве пончо, в зубах затиснена сигара. Один край пончо він демонстративно закинув за плече і показував усім свій револьвер. Очі в нього були блідо–блакитного кольору. Очі снайпера.
«Це не він, — подумав Джейк, — але дуже на нього схожий. Це очі… очі майже такі, як у нього».
— Колись ти вже дав мені впасти, — сказав Джейк, звертаючись до чоловіка на вицвілому плакаті, чоловіка, що не був Роландом. — Допустив, щоб я помер. А цього разу що станеться?
— Привіт, малий, — озвалася до нього білява касирка, і Джейк аж підскочив від несподіванки. — Заходити будеш чи так і стовбичитимеш тут? Цікаво балакати самому із собою?
— Ні, не буду, — відповів Джейк. — Ці два фільми я вже бачив.
І пішов геть, біля Маркі–авеню повернувши ліворуч.
Він досі чекав, коли ж його охопить те відчуття, коли пам'ятаєш наперед у часі, але воно не прийшло. То була просто розжарена під сонячним промінням вулиця, вздовж якої виструнчилися багатоквартирні будинки, які нагадали Джейкові блоки в'язничних камер. Крім кількох жіночок, що прогулювалися з дітьми у візках і ліниво перемовлялися, на Маркі–авеню нікого не було. Як для травня, стояла надзвичайно спекотна погода. Надто спекотна для прогулянок.
Що я шукаю? Що?
Десь з–поза його спини пролунав вибух пронизливого сміху — сміявся чоловік. Слідом за ним розлігся крик розлюченої жінки: «Ану віддай!»
Джейк аж підстрибнув, бо вирішив, що власниця голосу прокричала це йому.
— Генрі, віддай! Це вже не жарти!
Озирнувшись, Джейк побачив двох хлопців. Одному з них було щонайменше вісімнадцять років, а другий був значно молодший — років дванадцять–тринадцять, не більше. І вигляд цього другого хлопчини змусив Джейкове серце забитися швидко–швидко. Замість смугастих шортів на цьому хлопцеві були зелені вельветові штани, проте футболка була та сама і під рукою він тримав старий потертий баскетбольний м'яч. І хоча він стояв до Джейка спиною, той одразу зрозумів, що знайшов хлопця, який йому наснився минулої ночі.
21
Кричала дівчина з касової будки, та гарненька, що жувала жуйку. Старший з двох хлопців, котрий мав цілком дорослий вигляд, щоб його можна було вважати чоловіком, тримав у руці її газету. Дівчина намагалася вирвати її в нього, але їй це не вдавалося. Крадій газет (убраний у чорні джинси й чорну футболку з закоченими вгору рукавами) тримав її над головою і шкірився в злій усмішці.
93 
