Последние отзывы

  92  

Едді повільно піднімав ключ, аж поки Стара Зоря не освітила його широку зарубку, що проходила точно посередині. Колись мама навчила його одного віршика. Вона ставала навколішки біля вікна над ліжком, і вони вдвох дивилися на вечірню зорю, що сходила над дахами і пожежними драбинами Брукліну, та повторювали разом: «Зіронько ясная, зоре прекрасная, ще яскравіше гори, диво чарівне мені сотвори». І зараз Едді повторив про себе це заклинання з тих давніх часів.

Діамантом у ясеневій пастці зблиснула в заглибині ключа Стара Зоря.

— Поможи мені знайти в собі сили, — попросив Едді. — Ось моє бажання. Поможи знайти сили й закінчити цю трикляту фігню.

Він ще трохи посидів на дорозі, потім звівся на ноги й пішов до табору. А там, жодним словом не обізвавшись ні до стрільця, ні до Сюзанни, підсів якомога ближче до багаття, взяв Роландів ніж і почав працювати. З карлючки на кінці ключа раз–у–раз сходили крихітні завитки тирси. Едді різьбив швидко, так і сяк повертаючи ключ, а часом заплющував очі і проводив великим пальцем по ледь відчутних вигинах. Він намагався не думати про те, що буде, якщо ключ набуде не такої форми, як потрібно, бо такі думки вганяли його в ступор.

Роланд і Сюзанна сиділи в нього за спиною та мовчки дивилися. Нарешті Едді відклав ножа. По обличчю стікали струмки поту.

— Цей твій малий, — сказав він. — Цей Джейк. Мабуть, достобіса сміливий пацан.

— Під горами він тримався мужньо, — сказав Роланд. — Боявся, але жодного разу цього не виказав.

— Мені б його хоробрість.

Роланд знизав плечима.

— У Балазара ти бився дуже добре, хоч і без одягу. Битися голим для чоловіка дуже важко, але ти впорався.

Едді спробував пригадати стрілянину в Балазаровому шинку, але ці спогади розпливалися в пам'яті невиразною плямою. Дим, шум і перехресні промені світла крізь дірки в стіні. Мабуть, ту стіну знесли кулями з автомата, та Едді не міг цього згадати.

Він підняв ключ так, щоб його зазубрини чітко виділялися проти багаття. І довго тримав його так, але дивився здебільшого на карлючку. На вигляд вона нічим не відрізнялася від побаченої уві сні й у видінні, що постало в язиках полум'я… втім, щось у ній було не так. Форма не зовсім правильна.

Але це просто знову Генрі, от і все. Просто десятки років, коли ти весь час робив щось не так. Тобі це вдалося, друже… просто твій внутрішній Генрі не хоче цього визнати.

Він поклав ключ на квадратний шмат шкури і обережно загорнув його.

— Готово. Не знаю, так я все зробив чи не так, але краще зробити не міг. — Тепер, коли вже не потрібно було доробляти ключ, Едді відчув дивну порожнечу всередині, наче не розумів, навіщо і як жити далі.

— Едді, хочеш попоїсти? — тихо спитала Сюзанна.

«Ось твоя мета, — подумав він. — Ось напрям. Сидить там, склавши руки на колінах. Яка ще мета тобі потр…»

Аж раптом, геть несподівано, в його свідомості з'явився якийсь образ. Не сон… не видиво…

Ні, зовсім не це. Спогад. Це знову відбувається — ти згадуєш наперед у часі.

— Спершу я маю дещо зробити, — сказав він і підвівся.

На протилежному боці багаття Роланд склав у купу хмиз. Покопирсавшись у ньому, Едді витяг суху палицю дюйми зо два в діаметрі і приблизно два фути завдовжки. Потім повернувся на своє місце біля багаття і знову взяв Роландового ножа. Цього разу робота йшла вже швидше, бо він просто загострював палицю, надаючи їй подобу кілка для намету.

— А ми можемо вирушити ще до світанку? — запитав він у стрільця. — Гадаю, ми мусимо якомога швидше дістатися до того кола.

— Так. Якщо треба, то підемо раніше. Я не хочу йти в темряві, бо велемовне кружало вночі небезпечне. Але зробимо як годиться.

— Судячи з виразу твого обличчя, хлопче, ці кола безпечними не бувають, — зауважила Сюзанна.

Едді знову відклав ножа. Земля, яку Роланд видобув, копаючи яму для багаття, купкою лежала біля його правої ноги. Загостреним кінцем палиці він вивів на цій землі знак питання. Знак вийшов чіткий і зрозумілий.

— О'кей, — сказав Едді й стер його ногою. — Тепер усе.

— Тоді поїж, — запропонувала Сюзанна.

Едді чесно спробував, але їсти не дуже хотілося. Коли він врешті–решт притулився до Сюзанни, зігрівся її теплом і заснув, то спав без сновидінь, але тривожно, балансуючи між сном та реальністю. Крізь сон він чув, як над рівниною виє вітер, і снилося йому, що літає разом з ним, тікає в ніч, подалі від усіх турбот і хвилювань, а над головою в нього тихо пливуть Стара Зоря і Стара Матінка, відкидаючи йому на щоки морозне сяйво. О четвертій його розбудив Роланд.

  92