очень нудно 
36 
— Ага, по одній підходять розписатися в Червоній Книзі.
Аскольд убиває комара в мене на плечі. Робить це відверто нахабно, так що разом із атрофованим комариним життям у мене ледь не атрофуються м'язи. Віддаю Аскольду кулаком в ніс, без усяких там комашиних приводів. Поки він падає разом зі стільцем, а потім з гуркотом підводиться, я згадую, як вчора ми спали під ніжно-блакитною принцесячою сіткою над ліжком.
— Звичайна собі сітка від комарів, — кривиться Аскольд.
— Ага, тільки комарам тим треба було в фільмі «Челюсті» зніматися. Підараси.
— Підарски. То самиці тільки гризуться.
— А.
— Ти дуже мило собі вимазала вночі пику звьоздочкою, — (цей кретин має на увазі наш супер-пуперний трав'яний аюрведичний бальзам), — мені ледь усі очі не повипікало.
— Хе-хе…То не треба було на мене витріщатися!!! — я з переможним вуркотом засмоктую рештки бананового соку через соломинку.
В цьому готелику — першому, в якому ми залишаємося на ніч на південному узбережжі -є двері до океану. На ніч їх закривають на важкий засув і дуже важко упроситися вийти. Головно через те, що працівники ніяк не годні второпати, що ж ти робитимеш у такій глупій темноті коло води. Твоя трагічна англійська і живописні жести допомагають слабо. Ти починаєш скаженіти, тебе викидає з себе через те, що хтось зазіхає на твою свободу і закриває тобі якісь двері до виходу. Зрештою приходить їх головний дяпчик і каже:
— Добре. Гаразд. Може завтра зранку. Хочете зараз. Добре. Гаразд. Але потім самі їх закриєте.
Ти з прискоком дефілюєш за Знавцем Секрету Дверей. Він елементарно знімає балку з гачків і ти усвідомлюєш всю свою розумову відсталість. Утім, відчуття нереальності цих вибудованих дверей до океану не зникає. Все, що обабіч них — це сітка, вона тут як мало видима стіна. Час від часу на ній проступають фальшиві дірки — то тіні дерев намагаються своєю чорнотою пробити хід до океану.
. Ти обережно ступаєш за межі території готелику й опиняєшся в цілком неочікуваному просторі. Під ногами в тебе пісок і розмаїття
мотлоху, принесеного щедрим припливом. Ти не бачиш, на що саме ступаєш, це страхає і радує тебе. Час від часу якась біда розбігається з-під твоїх босих ніг.
— Напевно, краби, — каже Аскольд. Тобі ж уявляються невеличкі тварюки, щось середнє між пацюком і рибним скелетом, і ти якнайвище задираєш ноги. Десь там вдалині праворуч нагромаджуються чорні привиди скель, що зранку стануть картинним місцем для медитації якого-небудь західного європейця, що з'їбався на Шрі-Ланку від затяжної кризи середини життя. Ліворуч від тебе просто якась довга й шумна чорнота — вочевидь, дерева. Ясно — пальмові.
Попереду тебе лише океан, і ти боїшся ступати в нього, бо він дуже темний і незнайомий, і єдине, що ти про нього знаєш, це те, що он трохи прямо і ліворуч — Індонезія.
— Біфштекс — це корова, піддана маніпуляціям людського Еґо. — каже Аскольд і я з ним погоджуюся. А тої живої хуйні, що бігає у мене під ногами, боюся настільки, що майже вирішую стати вегетаріанкою.
А через два дні з'ясовується, що на принцесячій сітці нами забуто дві мої найгоноровіші пари чистих шкарпеток. Ганьба принцесам. Хай живе республіка.
Ми вже два дні живемо в серферському раю — містечку Хіккадува. Два дні для нас із Аскольдом — вічність. Зранку до вечора зграйка серферів купчиться в одному й тому ж місці в воді, щоби потім зловити чи проїбати хвилю. Відповідно, потім прокататися на ній чи залишитися втикати й далі. Серфери усі «равни, как на підбор» — маленькі дупки, широкі плечі, біляве вигоріле волоссячко, білозубі посмішки і канонічні «кубіки животі — предмет заздрості шістнадцяти них хлопчиків і мокріння шістнадцятиріч дівчаток. Інколи на ці куби примудряю поласитися і 50-річні тітки — тоді вже зо сумно все виходить.
— Знаєш, я хочу сказати тобі дві неприємні речі, — ні з того, ні з сього оголошує Асколц заходячи знадвору в нашу гест-хаузну кімнатку. Стає при цьому прямо під вентилятором для максимальної урочистості.
— Ну і які ж? — трохи навіть лякаюся я.
— По-перше, якщо сюди приїде Філіп Кіркоров, його ніхто не впізнає.
— Ги.
— А по-друге, це те, що все те гівно, котре ми купили, не влізе в наш рюкзак.
Аскольд має на увазі купу безплатного, а то й шалено дорогого місцевого мотлоху, що ми захланно нагребли з собою.
— Хе! Насправді ти просто не знаєш моїх пакувальних можливостей…
36 
