ФАНТАСТИКА

ДЕТЕКТИВЫ И БОЕВИКИ

ПРОЗА

ЛЮБОВНЫЕ РОМАНЫ

ПРИКЛЮЧЕНИЯ

ДЕТСКИЕ КНИГИ

ПОЭЗИЯ, ДРАМАТУРГИЯ

НАУКА, ОБРАЗОВАНИЕ

ДОКУМЕНТАЛЬНОЕ

СПРАВОЧНИКИ

ЮМОР

ДОМ, СЕМЬЯ

РЕЛИГИЯ

ДЕЛОВАЯ ЛИТЕРАТУРА

Последние отзывы

Обрученная во сне

очень нудно >>>>>

Королевство грез

Очень скучно >>>>>

Влюбленная вдова

Где-то на 15 странице поняла, что это полная хрень, но, с упорством мазохостки продолжала читать "это" аж до 94... >>>>>

Любовная терапия

Не дочитала.... все ждала когда что то начнётся... не понравилось >>>>>

Раз и навсегда

Не понравился. Банально, предсказуемо, просто неинтересно читать - нет изюминки. Не понимаю восторженных отзывов... >>>>>




  44  

Десь години за 4 до настання всезагального свята нам із Майнесом приходить повідомлення від Антті з Гельсінкі:


З Новим Роком. Трохи зарано?…


Я знаю.


Але я маю поздоровити ще тисячі


красивих.


багатих,


сексуальних


людей — моїх друзів,


тож подумав і вирішив почати з таких


старих і гидких довбойобів,




як ви!!! [64]



А ще Майнес розповідав свої страшні трансрас(іональні) історії.

— Знаєш, коли китаянки приїздять на навчання у Штати, десь так на другий день вони розсилають і-мейл всім, хто з ними на потоці. «Добрий день, мене звати, там, Сунь Хунь Чай. Але я розумію, що вам не дуже зручно називати мене Сунь Хунь Чай. Тому ви можете називати мене Вlossom». Або Flower. Або Неаvеn. Чи Аррlе [65].

— Ги-ги.

— Так от. Одна моя знайома з Бейджіну [66], приїхавши в якесь там Огайо, так взлостилася від всіх цих Квіточок, Красунь, Родзинок і Яблучок, що сказала: «Добрий день. Мене звати Лі Чжоу. Але кому з вас це цікаво. Називайте мене Саbbage [67].

— Бу-га-га! — регочу я з повним писком консервованої кукурудзи. — Яка ж, одначе, просунута дєвучка. Просто ляля.

Якраз у цей час у Польщі, яку ми саме проїжджаємо, настає Новий Рік. Тепер ми повипихали носи у вікна і дивимося на феєрверки, що їх запускають польські сільські жителі. Дуже смішно отак-во їхати й обганяти петарди і салюти. Я не хочу більше жерти, а хочу позіхати і спати. Спати — це моє покликання. Я безперечний віртуоз цієї справи, що б там не казали. Хрррро-П'шшшшь.


У нас із Майнесом є приятель Аско. Точніше, є Майнесовий приятель Аско, а я вже так — примазалася. У мене дуже мало приятелів і лише один друг. А Майнес усіх кличе «друзі». От урод.

Аско дуже високий і носить класичні чорні джинси, які би ми з Майнесом ні за які гроші не вдягли. Аско здобуває свій докторський ступінь із якихось там медіа-студій чи схожого гівна.

Аско раніше мав дівчину-іспанку, з якою в Іспанії танцював фламенко (сальсу? Йой, яка я свиня неосвічена…) Чомусь люди з Півночі воліють паруватися з людьми із Півдня. Якась така загальна тенденція моїх скандинавських знайомих. Хоча… Цього разу Аско її зруйнував. Завів собі дєвучку-фінку. Довговолосу дивно зубу Мінну.

Спочатку, протягом кількох перших «привітів» і «як-справів» вона мені подобалася.

— Аскова дівчина гарненька, правда? — сказала я Майнесові. Він чомусь не відреагував на моє питання як на риторичне:

— Не знаю… — знизав плечима Майнес. — Виглядає дуже звичайно, по-фінськи. Ну, так, вона не потворна.

Мінна була вища від мене зростом, цицьок її я не вгледіла, зате попа була славна і широка. Кася, моя подруга, сказала би, що за такими плаче дітородження. Гадаю, Мінна й сама про це знала — надто вже тихо й упевнено заарканювала вона нашого Аско.

— Я закінчую цю свою частину навчання в Швейцарії і їду до Гельсінкі, — казала вона.

— Ого. В Швейцарії так нудно, що й Гельсінкі здадуться тобі центром активного життя, — спробувала підтримати розмову я.

Мінна чомусь не засміялася. У свої 28 («Ой, ні, я думала, тобі 22!» — моя розумна репліка) вона здобувала ступінь бакалавра французької філології («Ой, а я свій магістерський у 22 отримала!» — моя дурна репліка). Власне, може вже звідсіля стало ясно, що ліпшими подругами ми не станемо. Йой, як шкода.

Відтак ми ще типу разом (вони з Аско спізнилися на добрих півтори години) сходили на пиво (ой, вона пила біле вино…) до Копrad Тonz бару. Заклад дуже смішний — все начиння оригінальних 60-70-их років, портрети східно-німецьких поп-зірок того часу і фотографія Івана Реброва (власне, я сама не знала, що то — російський співак, то мені Майнес сказав), та двійко пластмасових крісел фінського дизайну тих же років. Таких, знаєте, круглих, схожих на сплющені пампушки. Можна запихатися дупою в спеціальну виїмку, простягати ноги і холітатися, як у кріслі-качалці, поки тобі не зрадить вестибулярний апарат. Головне — не роз'їбошити чорно-білий телевізор на тумбочці позаду тебе.

— Одне таке крісло коштує 4 тисячі євро, — каже Майнес на моє завивання про те, що я хочу ось таке от крісло.

— Це ж чому? — обурююся я.

— Дизайн… — приречено й багатозначно зітхає Майнес.

Наступного дня ми, правда, бачили таке саме крісло в дизайнерській крамниці «всього за 999», але я чомусь не стала його купувати. Конрад Тьонц колись мав ТВ-шоу, що розігрувало в ролях всі свіженькі злочини Німеччини, Швейцарії й Австрії. Aktenzeichen XY ungelost [68] — так називалося шоу.



  44