Розділ 21

ПОЛІТ

Невидима і вільна! Невидима і вільна! Пролетівши по своєму провулку, Марґарита потрапила в наступний, який перетинав під прямим кутом перший. Цей облатаний, об-штопаний, кривулястий та довгий провулок з перехнябленими дверима гасової крамнички, де кухлем-міркою продають гас і рідину від паразитів у пляшечках, вона перетнула вмить і тут усвідомила, що навіть, бувши цілком вільною і невидимою, все ж таки і в утіхах треба бути хоч трохи розважнішою. Тільки якимось чудом загальмувавши, вона не розбилася на смерть об старий похилий ліхтар на розі. Ухилившись від нього, Марґарита міцніше стиснула щітку і полетіла повільніше, приглядаючись до електричних дротів і вивісок, які висіли поперек тротуару.

Третій провулок вів просто до Арбату. Тут Марґарита цілком опанувала кермування щіткою, зрозуміла, що та кориться найслабшому доторку рук або ніг і що, летячи над містом, слід бути вельми уважною і не дуже вибрикувати. Крім того, цілком ясно стало вже у провулку, що перехожі літунку не бачать. Ніхто не задирав голови, не кричав «диви, диви!», не шарахався вбік, не верещав і не падав непритомним, диким реготом не заходився.

Марґарита летіла безгучно, дуже повільно і невисоко, приблизно на рівні другого поверху. Але і за повільного льоту, коло самого виходу на сліпуче освітлений Арбат, вона трохи промахнулась і плечем ударилася об якийсь світляний диск, що на ньому було намальовано стрілу. Це розсердило Марґариту. Вона присадила слухняну щітку, відлетіла вбік, а потім, кинувшись на диск, враз кінцем щітки розбила його на друзки. Посипалися з брязкотом уламки, перехожі метнулися врізнобіч, десь засюрчали, а Марґарита, доконавши цей непотрібний вчинок, розсміялася. «На Арбаті слід бути ще обережнішою, — подумала Марґарита, — тут такого понаплутувано, що й не розберешся». Вона заходилася пірнати поміж дротами. Під Марґариток) пливли дахи тролейбусів, автобусів і легковиків, а тротуарами, як здавалося Марґариті згори, пливли ріки кепок. Від цих рік відпливали ручаї і вливалися у вогненні пащі нічних крамниць.

«Фе, яке місиво! — сердито подумала Марґарита. — Тут ніде навіть повернутись». Вона перетнула Арбат, піднялася вищенько, до четвертих поверхів, і повз сліпуче сяючі рурки на наріжній будові театру пропливла у вузький провулок з високими будинками. Усі вікна в них були порозчинювані й усюди з них линула радіомузика. З цікавості Марґарита зазирнула в одне з них. Побачила кухню. Два примуси ревли на плиті, коло них стояли дві жінки з ложками в руках і пересварювались.

— Світло годиться за собою гасити в убиральні, ось що я вам скажу, Пелагеє Петрівно, — говорила та жінка, перед якою була каструля з якимось їдлом, що від нього валувала пара, — а то ми вас на виселення подамо!

— Самі ви дуже гарні, — відповідала друга.

— Ви обоє рябоє, — гучно сказала Марґарита, перевалюючись через підвіконня на кухню. Сперечальниці повернулися на голос і знерухоміли з брудними ложками в руках. Марґарита обережно просунула поміж ними руку, повернула крани на обох примусах і погасила їх. Жінки охнули і пороззявляли роти. Але Марґарита вже знудилася на кухні й вилетіла в провулок.

У кінці провулка її увагу привернуло пишне громаддя восьмиповерхового, очевидячки, недавно вимуруваного будинку. Марґарита спурхнула донизу, стала на землю і побачила, що фасад будівлі ушито чорним мармуром, що двері широкі, що за їх шибками бовваніє фуражка з золотим шнуром та ґудзиками швейцара і що над дверима золотом виведено напис: «Дім Драмліту».

Марґарита прискалила око на напис, метикуючи, що б могло означати слово «Драмліт»? Узявши щітку під пахву, Марґарита ввійшла в двері, штовхнувши створкою враженого швейцара, і побачила поряд з ліфтом на стіні чорну велику дошку, а на ній виписані білим номери квартир і прізвища мешканців. Напис «Дім Драматурга і Літератора», який увінчував реєстр, видобув з Марґарити хижий здушений крик. Піднявшись у повітря вище, вона жадібно почала читати прізвища: Хустов, Двобратський, Квант, Бескудніков, Латунський…

  107