Последние отзывы

  108  

— Латунський! — верескнула Марґарита. — Латунський! Та це ж він… Це він занапастив майстра!

Швейцар коло дверей, витріщивши очі та навіть підскакуючи від подиву, дивився на чорну дошку, силкуючись збагнути таке диво: з якої це речі заверещав раптом список мешканців?

А Марґарита в цей час уже летіла стрімголов сходами вгору, повторюючи в якомусь захваті:

— Латунський — вісімдесят чотири… Латунський — вісімдесят чотири…

Ось наліво — 82, направо — 83, ще вище, наліво — 84! Тут! Ось і картка — «О. Латунський».

Марґарита зіскочила зі щітки, і ЇЇ розпашілі підошви приємно охолодив кам’яний майданчик. Марґарита подзвонила, раз, другий. Але ніхто не відчиняв. Марґарита почала дужче тиснути ґудзик і сама чула дзеленчання, що зчинилось у квартирі Латунського. Так, поки його віку має дякувати покійнику Берліозу мешканець квартири № 84 на восьмому поверсі за те, що голова МАСОЛІТу потрапив під трамвай, і за те, що траурне засідання призначили якраз на цей вечір. Під щасливою зіркою народився критик Латунський. Вона порятувала його від зустрічі з Марґаритою, що стала відьмою в ту п’ятницю.

Ніхто не відчиняв. Тоді Марґарита чимдуж гайнула назад, пролітаючи поверхи, дісталася низу, вирвалась на вулицю і, дивлячись угору, відрахувала і перевірила поверхи ззовні, визначаючи вікна квартири саме Латунського. Безперечно, що це були п’ять темних вікон на розі будинку, на восьмому поверсі. Впевнившись у цьому, Марґарита піднеслась у повітря і за кілька секунд входила в розчинене вікно до неосвітленої кімнати, в якій сріблилася лише вузенька стежка від місяця. По ній пробігла Марґарита, намацала вимикач. Через хвилину вся квартира була освітлена. Щітку було поставлено в куток. Пересвідчившись, що вдома немає нікого, Марґарита відчинила двері на сходи і перевірила, чи тут картка. Картка була на місці, Марґарита втрапила куди слід.

Так, кажуть, що й досі критик Латунський блідне, згадуючи той жахливий вечір, і досі святобливо вимовляє ім’я Берліоза. Цілковито невідомо, яким темним і моторошним злочинством позначився б цей вечір, — коли Марґарита повернулася з кухні, у неї в руках був важкий молоток.

Гола й невидима літунка стримувала й умовляла себе, руки її тряслися від нетерплячки. Старанно націлившись, Марґарита вдарила по клавішах рояля, і по всій квартирі загучав перший жалібний зойк. Надривно ячав ні в чому не винний беккерівський кабінетний інструмент. Клавіші в ньому провалювалися, кістяні накладки відскакували навсібіч. Інструмент гув, хрипів, дзвенів, вив. Зі звуком револьверного пострілу тріснула під ударом молотка верхня полірована дека. Важко сапаючи, Марґарита рвала і м’яла молотком струни. Врешті, втомившись, відступилася й гепнулась у крісло, щоб перевести подих.

У ванній страшенно ревла вода і на кухні також. «Здається, вже полилося на підлогу…» — подумала Марґарита і докинула вголос:

— Але розсиджуватися нема чого.

З кухні в коридор уже біг потік. Шльопаючи босими ногами у воді, Марґарита відрами носила воду з кухні в кабінет критика і виливала її в шухляди письмового столу. Потім, розламавши молотком дверцята шафи в тому ж кабінеті, метнулася в спальню. Розбивши дзеркальну шафу, вона витягла з неї костюм критика і втопила його у ванні. Повну чорнильницю чорнила, захоплену в кабінеті, вилила в пишно підбите двоспальне ліжко у спальні. Руйнація, котру вона вчиняла, давала їй гостру насолоду, але разом з тим весь час їй здавалося, що наслідки погрому — мізерні. Тому вона почала робити що попало. Вона била вазони з фікусами в тій кімнаті, де був рояль. Не скінчивши це, поверталася в спальню і кухонним ножем різала простирадла, била засклені фотографії. Втоми вона не відчувала, і лише піт дзюрком стікав по ній.

У цей час у квартирі № 82, під квартирою Латунського, хатня робітниця драматурга Кванта пила чай на кухні, не виходячи з дива від того, що згори долинає якийсь гуркіт, біганина і брязкіт. Піднявши голову до стелі, вона раптом побачила, що та на очах у неї перемінює свій білий колір на якийсь мертвотно-синюватий. Пляма ширилася на очах, і раптом на ній понабухали краплі. Хвилини зо дві сиділа хатня робітниця, торопіючи від такого з’явища, доки, нарешті, зі стелі не сипнув справжній дощ і не залопотів по підлозі. Аж тепер вона схопилася, підставила під зливу миску, що анітрохи не зарадило, бо дощ поширився й почав заливати і газову плиту, і стіл із посудом. Тоді, скрикнувши, хатня робітниця Кванта вибігла з квартири на сходи, і притьмом у квартирі Латунського почалося дзеленчання.

  108