очень нудно 
143 
Під склепінням брами танцювало і скакало неспокійне полум’я смолоскипів. Вартові вояки з другої кентурії Блискавичного легіону сиділи на кам’яних лавах, граючи в кості. Побачивши військового, що над’їхав, вояки посхоплювалися з місць, той махнув їм рукою і в’їхав у город.
Город було залито святковими вогнями. За кожним вікном грало полум’я світочів і звідусіль, зливаючись у незграйний хор, звучали славослів’я. Іноді заглядаючи у вікна, що виходили на вулицю, верхівець міг бачити людей за святковим столом, на якому лежало м’ясо козляти, стояли чаші з вином між тарель з гіркими травами. Насвистуючи якусь тиху пісеньку, вершник помірною ристю брався вуличками Подолу, прямуючи до Антонієвої вежі, зрідка позираючи на ніде в світі небачені п’ятисвіччя, що палали над храмом, або на місяць, який вис ще вище п’ятисвіч.
Палац Ірода Великого не брав участі у святі пасхальної ночі. В приміщеннях на затиллях палацу, звернених до півдня, де квартирували офіцери римської когорти та легат легіону, світилися вогники, там виказувався якийсь рух і життя. Передня ж частина, чільна, де був єдиний і мимовільний мешканець палацу — прокуратор, — вся, зі своїми колонадами і золотими статуями, немовби осліпла під яскравим місяцем. Тут, усередині палацу, панували морок і тиша. А до середини прокуратор, як і казав Афранію, волів не йти. Він звелів приготувати постіль на балконі, там, де обідав, а вранці вів допит. Прокуратор ліг на приготоване ложе, але сон не брався його. Оголений місяць висів високо в чистому небі, прокуратор не зводив з нього очей протягом кількох годин.
Десь опівночі сон зрештою змилувався над ігемоном. Судомно позіхнувши, прокуратор розщібнув і скинув плащ, зняв з сорочки пояс із широким крицевим ножем у піхвах, поклав його на крісло біля ложа, скинув сандалі й витягнувся. Банга тут же скочив до нього в постіль і ліг поруч, головою до голови, і прокуратор, поклавши собаці на шию руку, склепив нарешті очі. Тільки тоді заснув і пес.
Ложе було в напівмороці, закрите від місяця колонадою, але зі сходів ґанку до постелі пролягла місячна смуга. І лишень прокуратор опустив зв’язок з тим, що було довкола нього насправді, він враз рушив по світляній дорозі й пішов по ній вище й вище, просто до місяця. Він навіть розсміявся уві сні від щастя, так-бо все склалося чудово і неповторно на прозорій блакитнявій дорозі. Супроводив його Банга, а поруч з ним ішов мандрівний філософ. Вони сперечалися про щось складне та важливе, до того жоден з них не міг подолати іншого. Вони ні в чому не сходилися один з одним, і від цього їхня суперечка була особливо цікава і нескінченна. Звичайна річ, сьогоднішня страта виявилася чистісіньким непорозумінням — адже ось філософ, що вигадав таку неймовірну нісенітницю, як те, що всі люди добрі, йшов поряд, отож він був живий. І, певно, цілком жахливо було б навіть помислити про те, що таку людину можна стратити. Страти не було! Не було! Ось у чому вся принада цієї проходки вгору по місячних сходах.
Вільного часу було стільки, скільки бажалося, а гроза мала бути лише надвечір, і боягузтво, безперечно, один з найстрашніших пороків. Так казав Ієшуа Га-Ноцрі. Ні, любомудре, я перечу тобі: це найстрашніший порок!
Ось, до прикладу, не був страшком теперішній прокуратор Іудеї, а колишній трибун у легіоні, тоді в Дівочій Долині, коли люті германці мало не загризли Щуролупа-Велетня. Та даруйте, філософе! Невже ви, з вашим розумом, допускаєтеся думки, що заради людини, яка діяла злочинно супроти кесаря, занапастить свою кар’єру прокуратор Іудеї? — Так, так, — стогнав і хлипав уві сні Пілат.
А, певно, занапастить. Вранці ще не занапастив би, а тепер, уночі, зваживши все, ладен занапастити. Він піде на все, щоб порятувати від страти цілковито ні в чому не винного схибленого мрійника та лікаря!
— Ми тепер будемо завжди в парі, — казав уві сні йому обідраний філософ-бурлака, який невідомо як станув на шляху вершника із золотим списом. — Коли один, то, значить, і другий тут же! Пом’януть мене, — зараз же пом’януть і тебе! Мене — знайду, безбатченка, і тебе — сина короля-звіздаря і дочки мірошника, вродливиці Піли.
— Так, ти вже не забудь, пом’яни мене, сина звіздаря, — просив уві сні Пілат.
І, забезпечившись кивком злидаря з Ен-Сарида, який крокував поруч з ним, жорстокий прокуратор Іудеї від радості плакав і сміявсь уві сні.
Все це було так хороше, але тим жахливішим було пробудження ігемона. Банга загарчав на місяць, і слизька, наче утерта олією блакитнява дорога перед прокуратором запалася. Він розтулив очі й найперше пригадав, що страта була. Відразу прокуратор звичним рухом учепивсь у нашийник Банги, потім хворими очима почав шукати місяць і побачив, що він трохи відійшов убік і посріблився. Його сяяння перебивало неприємне неспокійне світло, яке танцювало на балконі перед самими очима. В руках у кентуріона Щуролупа палав і чадів смолоскип. Щуролуп зі страхом і злістю косував на небезпечного звіра, який наготувався стрибнути.
143 
