очень нудно 
148 
— Ти, ігемоне, знай, що я в Єршалаїмі заріжу одну людину. Мені кортить тобі це сказати, щоб ти знав, що крові ще буде.
— Я теж знаю, що вона ще буде, — відповів Пілат, — своїми словами ти мене не здивував. Ти, певно, хочеш зарізати мене?
— Тебе мені зарізати не вдасться, — відповів Левій, ошкірившись у посмішці, — я не такий безклепкий, щоб на таке важитись, але я заріжу Іуду з Киріафа, я цьому заповім решту життя.
Від цих слів утіха виобразилася в очах прокураторових, і він, поманивши до себе пальцем поближче Левія Матвія, сказав:
— Цього тобі не зробити, не клопочися. Іуду цієї ночі вже зарізали.
Левій відскочив від столу, дико озираючись, і вигукнув:
— Хто це зробив?
— Не будь ревнивим, — скалячись, відповів Пілат і потер руки, — я боюся, що в нього були прихильники й окрім тебе.
— Хто це зробив? — пошепки повторив Левій.
Пілат відповів йому:
— Це зробив я.
Левій роззявив рота, дико вирячився на прокуратора, а той сказав тихо:
— Це, певно, малувато зроблено, але все ж таки це зробив я. — І докинув: — Ну ж бо, а тепер візьмеш що-небудь?
Левій подумав, полагіднішав і, нарешті, сказав:
— Звели дати мені шматок чистого пергаменту. Минула година. Левія не було в палаці. Тепер тишу
світання порушував лише тихий шерхіт кроків вартових у саду. Місяць швидко бляк, крайнеба навпроти було видно білувату плямку вранішньої зорі. Світочі давним-давно загасли. На ложі лежав прокуратор. Підклавши руку під щоку, він спав і дихав безгучно. Поряд з ним спав Банга.
Так зустрів світанок п’ятнадцятого нісану п’ятий прокуратор Іудеї Понтій Пілат.
Розділ 27
КІНЕЦЬ КВАРТИРИ № 50
Коли Марґарита дійшла до останніх слів розділу — «…Так зустрів світанок п’ятнадцятого нісану п’ятий прокуратор Іудеї Понтій Пілат», — настав ранок.
Чутно було, як у дворику в гіллі верби та липи провадили веселу, збуджену розмову горобці.
Марґарита встала з крісла, потягнулася і лише тепер відчула, як судомить їй тіло і як хоче вона спати. Цікаво завважити, що душа Марґаритина перебувала в цілковито рівноважному стані. Думки її не були в розброді, її зовсім не діймало те, що вона провела ніч надприродно. Її не хвилювали згадки про те, що вона була на балу в сатани, що якимось дивом майстра було повернуто їй, що з попелу постав роман, що знову все опинилося на своїх місцях у підвалі в провулкові, звідки було витурено наклепника Алоїзія Могарича. Словом, знайомство з Воландом не завдало їй жодної психічної травми. Все було так, неначе так йому і належалося бути.
Вона пішла в сусідню кімнату, пересвідчилася в тому, що майстер спить міцним і спокійним сном, загасила непотрібну настільну лампу і сама простяглася під протилежною стіною на канапці, вкритій старим потертим простирадлом. За хвилину вона вже спала, і жодних снів у той ранок вона не бачила. Німували кімнати в підвалі, німував увесь маленький домок забудовника, і тихо було в глухому провулкові.
Але в цей час, тобто на світанку суботи, не спав цілий поверх в одній з московських установ, і вікна того поверху, які виходили на залиту асфальтом велику площу, що її спеціальні машини, повільно снуючи з гулом, чистили щітками, світили на повну силу, змагаючись зі світлом вранішнього сонця.
Увесь поверх був поглинутий слідством у справі Воланда, і лампи всю ніч горіли в десяти кабінетах.
Власне кажучи, справа з’ясовувалася вже з учорашнього дня, п’ятниці, коли довелося зачинити Вар’єте внаслідок зникнення його адміністрації та всіляких неподобств, що діялися напередодні під час голосного сеансу чорної магії. Але річ у тім, що весь час і безперервно надходив до безсонного поверху все новий і новий матеріал.
Тепер слідству в цій дивоглядній справі, яка виразно тхнула достеменною чортівщиною, та ще з домішкою якихось гіпнотичних фокусів і відвертої кримінальщини, належалось усі різноманітні та плутані події, що сталися в різних кінцях Москви, зліпити в одну грудку.
Перший, кому довелося побувати в освітленому електрикою безсонному поверсі, був Аркадій Аполлонович Семплеяров, голова Акустичної комісії.
Після обіду в п’ятницю на його квартирі, що містилась у будинку коло Кам’яного мосту, продзеленчав телефон, і чоловічий голос попросив до апарата Аркадія Аполлоновича. Дружина голови Акустичної комісії, підійшовши до телефону, відповіла похмуро, що Аркадій Аполлонович нездужає, ліг відпочивати і підійти до апарата не зможе. Проте Аркадію Аполлоновичу ставати до розмови таки довелося. На питання про те, звідки довідуються про Аркадія Аполлоновича, голос у телефоні дуже стисло повідомив звідки.
148 
