очень нудно 
150 
Треба віддати належне тому, хто очолював слідство. Щезлого Римського розшукали на диво швидко. Варто було тільки зіставити поведінку Бубнового Туза на таксомоторній стоянці біля кінематографа з деякими датами часу, як-то, коли закінчився сеанс і коли саме міг зникнути Римський, щоб негайно дати телеграму в Ленінград. Через годину надійшла відповідь (надвечір у п’ятницю), що Римського виявлено в номері чотириста дванадцятому готелю «Асторія», на четвертому поверсі, поряд з номером, де зупинився завідувач репертуару одного з московських театрів, який гастролював на той час у Ленінграді, в тому самому номері, де, як відомо, сіро-блакитні меблі з золотом і чудові ванні апартаменти.
Римського виявили в шафі для одягу чотириста дванадцятого номера «Асторії», куди він сам заховався, його негайно арештували і допитали в Ленінграді ж. Після цього в Москву надійшла телеграма з повідомленням про те, що фіндиректор Вар’єте перебуває у нестямі, що на запитання він путніх відповідей не дає чи то не бажає давати і просить лише про одне, щоб його заховали в броньовану камеру і надали йому озброєну охорону. З Москви телеграмою було наказано Римського під охороною приставити & Москву, внаслідок чого Римський у п’ятницю ввечері таки виїхав під такою охороною вечірнім потягом.
Надвечір у п’ятницю ж віднайшли і слід Лиходєєва. В усі міста було розіслано телеграми-запити про Лиходєєва, і от з Ялти надійшла відповідь, що Лиходєєв перебував у Ялті, але вилетів аеропланом у Москву.
Лише на слід Варенухи не пощастило натрапити. Відомий геть-чисто всенькій Москві славетний театральний адміністратор як у воду впав.
Тим часом довелося морочитися з пригодами і в інших місцях Москви, поза театром Вар’єте. Довелося з’ясовувати дивовижний випадок зі службовцями, що співали «Море славетне» (до речі: професор Стравінський зміг їх повернути до нормального стану протягом двох годин, роблячи їм якісь підшкірні впорскування), з особами, які подавали іншим особам або установам замість грошей казна-що, а також з особами, які потерпіли від цього.
Зрозуміло, що найнеприємнішим, найскладнішим і найтаємничішим з усіх цих випадків був випадок викрадення голови покійного літератора Берліоза просто з труни в грибоєдовській залі, доконане серед білого дня.
Дванадцятеро людей здійснювали слідство, нанизуючи, як на спицю, окаянні петлі цієї головокрутної справи, які розсипалися по всій Москві.
Один зі слідчих над’їхав у клініку Стравінського і насамперед попрохав надати йому реєстр тих осіб, котрих було приміщено в клініці протягом останніх трьох днів. Таким чином, було віднайдено Никанора Івановича Босого і бідолашного конферансьє, якому відривали голову. Ними, проте, цікавилися мало. Тепер уже легко було констатувати, що обоє вони стали жертвами тієї самої ватаги, очолюваної цим таємничим магом. Але ось Іван Миколайович Бездомний слідчого зацікавив надзвичайно.
Двері Ваніної кімнати № 117 прочинилися під вечір п’ятниці, і в кімнату ввійшов молодий, кругловидий, спокійний та м’який у стосунках чоловік, зовсім не схожий на слідчого, а проте один з найкращих слідчих Москви. Він побачив на ліжкові поблідлого та змарнілого молодика з очима, в яких читалася відсутність зацікавлення до всього, що відбувається довкруж, з очима, які то спрямовувалися кудись удалину, понад оточенням, то вглиб самого молодика.
Слідчий лагідно відрекомендувався і сказав, що зайшов до Івана Миколайовича поговорити про позавчорашні події на Патріарших ставках.
О, як тріумфував би Іван, якщо б слідчий прийшов до нього трохи раніше, хоч би, скажімо, в ніч на четвер, коли Іван буйно та пристрасно домагався того, щоб вислухали його розповідь про Патріарші ставки. Тепер здійснилася його мрія допомогти упіймати консультанта, йому не потрібно було ні за ким бігати, до нього самі прийшли саме заради того, щоб вислухати його повість про те, що сталося в середу ввечері.
Але, гай-гай, Іванко цілком перемінився за той час, що минув від менту загибелі Берліоза. Він ладен був охоче й ґречно відповідати на всі запитання слідчого, але байдужність відчувалася і в погляді Йвана, і в його інтонаціях. Поета більше не обходила доля Берліоза.
Перед приходом слідчого Іванко дрімав лежачи, і перед ним снувалися певні видива. Так, він бачив город дивовижний, незбагненний, неіснуючий, з брилами мармуру, виточеними колонадами, з сяючими на сонці дахами, з чорною понурою і безжальною вежею Антонія, з палацом на західному пагорбі, зануреним до дахів мало не в тропічну зелень саду, з бронзовими статуями над цією зеленню, що сяяли в призахідному сонці, він бачив крокуючі під мурами древнього города римські, заковані в лати, кентурії.
150 
