164 
Гірка ніжність піднялася до серця майстра, і, невідь чому, він заплакав, уткнувшись у Марґаритине волосся. Та, і собі плачучи, шептала йому, і пальці її тремтіли на скронях майстра.
— Так, білі нитки, нитки… на моїх очах покривається снігом голова, ах, моя багатостражденна голово. Глянь, які в тебе очі! У них пустеля… А плечі, плечі під тягарем… Покалічили, покалічили… — Мова Марґарити ставала безладною, вона здригалася від плачу. Тоді майстер витер очі, підвів з колін Марґариту, встав і сам і твердо сказав:
— Годі! Ти мене присоромила. Я ніколи більше не допущуся малодушності й не повернуся до цього питання, будь спокійна. Я знаю, що ми обоє жертви своєї душевної недуги, котру, можливо, я передав тобі… Ну що ж, разом і понесемо її.
Марґарита наблизила губи до вуха майстрові й прошепотіла:
— Клянуся тобі твоїм життям, клянуся вгаданим тобою сином звіздаря, все буде добре.
— Ну, і гаразд, гаразд, — озвався майстер і, засміявшись, додав: — Певно, коли люди до краю зневажені, як ми з тобою, вони шукають рятунку від потойбічної сили! Ну, що ж, згоден шукати там.
— Ну ось, ну ось, тепер ти колишній, ти смієшся, — відповіла Марґарита, — і ну тебе до біса з твоїми вченими словами. Потойбічні чи не потойбічні — хіба не однаково? Я хочу їсти.
І вона потягла за руку майстра до столу.
— Я не маю певності, що ці наїдки не западуться зараз у землю чи не вилетять у вікно, — говорив той, цілком заспокоївшись.
— Вони не вилетять! І якраз у цей момент у віконці почувся гундосий голос:
— Мир вам.
Майстер здригнувся, а Марґарита, яка вже звикла вже до надзвичайного, вихопилася:
— Та це Азазелло! О, як це любо, як це гарно! — І, шепнувши майстру: — Ось бачиш, бачиш, нас не полишають! — метнулася відчинити двері.
— Ти хоч запнись, — кинув їй услід майстер.
— Плювала я на це, — відповіла Марґарита вже з коридорчика.
І ось Азазелло вже вклонявся, вітався з майстром, блискаючи до нього своїм кривим оком, а Марґарита вигукувала:
— О, яка я рада! Я ніколи не була така рада в житті! Але даруйте, Азазелло, що я гола!
Азазелло просив не турбуватися, запевняв, що він бачив не тільки голих жінок, але навіть жінок з начисто обідраною шкірою, охоче підсів до стола, перед тим поставивши в куток біля груби якийсь згорток у темній парчі.
Марґарита налила Азазеллу коньяку, і він охоче вихилив його. Майстер, не зводячи з нього очей, інколи під столом непомітно щипав себе в зап’ястя лівої руки. Але те щипання не допомогло. Азазелло не розставав у повітрі, та, сказати по правді, в цьому не було жодної потреби. Нічого страшного в рудуватому невисокому чоловікові не було, хіба що ось око з більмом, але таке буває і без жодного чаклунства, хіба що одіж не зовсім звичайна — якась ряса чи плащ, — знову-таки, якщо розважно подумати, і таке трапляється. Коньяк він також ловко пив, як усі добрі люди, цілими стопками і не закушуючи. Від цього самого коньяку в майстра зашуміло в голові й він почав міркувати:
«Ні, Марґарита має рацію! Певно, переді мною сидить посланець диявола. Адже я сам не пізніше як учора вночі доводив Іванові, що той зустрів на Патріарших саме сатану, а тепер чомусь перелякався цієї думки й зачав щось торочити про гіпнотизерів та галюцинації. Які тут у чорта гіпнотизери!»
Він почав приглядатися до Азазелло і переконався в тому, що в очах у того проглядає щось силуване, якась думка, котрої він до часу не викладає. «Він не так собі з візитом, а з’явився він з певним дорученням», — думав майстер.
Його спостережливість йому не зрадила.
Випивши третю стопку коньяку, який на Азазелло анітрохи не впливав, візитер заговорив так:
— А затишненький підвал, нехай йому біс! Одне лишень питання виникає, що в ньому робити, в цьому підвальчику?
— Це самісіньке кажу і я, — засміявшись, відповів майстер.
— Чому ви мене непокоїте, Азазелло? — попитала Марґарита. — Якось та буде!
— Що ви, що ви! — загукав Азазелло, — я і на гадці не мав вас непокоїти. Я й сам кажу — якось та буде. Так! Мало не забув, мессір передавав вам вітання, а ще велів сказати, що запрошує вас відбути з ним невелику прогулянку, якщо, певно, ви забажаєте. То що ви на це скажете?
Марґарита під столом штовхнула ногою майстра.
— 3 великим задоволенням, — відповів майстер, вивчаючи Азазелло, а той вів далі:
— Ми сподіваємося, що і Марґарита Миколаївна н^ відмовиться від цього?
164 
