очень нудно 
278 
Вони стояли у великому круглому приміщенні. Усе тут було чорне — разом з підлогою і стелею. Однакові двері без табличок і ручок з рівними інтервалами розташовувалися вздовж чорних стін. У проміжках між ними виднілися ряди свічок, що горіли блакитним полум’ям. Їхнє холодне мерехтливе світло відбивалося в блискучій мармуровій підлозі, від чого здавалося, що під ногами — басейн з темною водою.
— Зачиніть хтось двері, — пробурмотів Гаррі.
Пошкодував, що дав цей наказ у ту ж мить, коли Невіл його виконав. Без довгої смужки світла з осяяного смолоскипами коридору тут стало так темно, що якийсь час вони нічого не бачили, крім мерехтливих язичків блакитного полум’я на стінах і власних примарних відображень на підлозі.
У снах Гаррі завжди впевнено проходив через приміщення до дверей навпроти входу, а потім ішов ще далі. Але тут було з десяток однакових дверей. Він глянув на двері перед собою, намагаючись вирішити, котрі ж їм потрібні, аж раптом пролунав громовий гуркіт, і свічки почали переміщатися. Це рухалася кругла стіна.
Герміона вчепилася в Гарріну руку, ніби злякалася, що підлога теж зрушить з місця. На кілька секунд, поки крутилася стіна, блакитне полум’я злилося в одну смугу, немовби спалахнули якісь довжелезні неонові лампи, а потім гуркіт припинився так само несподівано, як і почався, і все навколо знову завмерло.
Перед Гарріними очима світилися блакитні смужки. Більше він нічого не бачив.
— Що це було? — налякано прошепотів Рон.
— Мабуть, це щоб ми забули, крізь які двері зайшли. — ледь чутно припустила Джіні.
Гаррі відразу збагнув, що вона мала рацію. Вхідні двері знайти тепер було не легше, ніж розшукати на цій чорнющій підлозі мураху. А потрібні їм двері ховалися десь серед десятка інших.
— Як ми тепер повернемося? — занепокоївся Невіл.
— Зараз це не має значення, — рішуче сказав Гаррі, кліпаючи, щоб позбутися блакитних смуг перед очима, й міцно стискаючи чарівну паличку, — нам нема чого вертатися, доки не знайдемо Сіріуса…
— Тільки не треба його кликати! — стурбовано втрутилася Герміона, але Гаррі й сам це добре розумів. Інстинкт підказував йому поводитися якомога тихіше.
— Куди ж нам іти? — спитав Рон.
— Я не… — почав було Гаррі. Тоді ковтнув слину. — У снах я заходив у двері вкінці коридору, який веде від ліфтів. Опинявся в темному приміщенні… тобто тут… а потім крізь інші двері заходив до зали, яка мовби… мерехтить. Треба спробувати різні двері, — швиденько додав він. — Я зрозумію, куди йти, коли побачу те приміщення. Ходімо.
Він підійшов до дверей навпроти, торкнувся лівою рукою прохолодної блискучої поверхні, і, тримаючи напоготові чарівну паличку, штовхнув їх.
Двері легко відчинилися.
Після темряви першої зали лампи, що низько звисали зі стелі на золотих ланцюгах, створювали враження, ніби це довге прямокутне приміщення набагато яскравіше, хоч там і не було того іскристого мерехтливого світла, що його Гаррі бачив у снах. Там майже нічого не було, крім кількох столів, а в самому центрі стояв величезний скляний резервуар з темно–зеленою рідиною, в якому спокійно могли б поміститися вони всі. Там ліниво погойдувались якісь перламутрово–білі предмети.
— Що то там плаває? — прошепотів Рон.
— Не знаю, — відповів Гаррі.
— Якась риба? — припустила Джіні.
— Аквавірусні личинки! — схвильовано вигукнула Луна. — Тато казав, що в міністерстві розводять…
— Ні, — урвала її Герміона. Голос її прозвучав якось дивно. Вона підійшла ближче до резервуара. — Це мізки.
— Мізки?
— Так… Цікаво, що тут з ними роблять?
Гаррі теж підійшов до резервуара. Роздивившись зблизька, побачив, що Герміона не помилилася. Моторошно виблискуючи, мізки поволі рухалися в цій зеленій рідині, ніби якась слизька цвітна капуста.
— Ходімо звідси, — сказав Гаррі. — Треба спробувати інші двері.
— Тут теж є двері, — показав на стіни Рон. Серце в Гаррі завмерло — який він великий, цей відділ таємниць!
— Уві сні я минав темну залу і з неї заходив у іншу, — пояснив він. — Треба вернутися й пошукати там.
Вони швидко повернулися в темну округлу залу. Тепер у Гаррі перед очима замість блакитного полум’я свічок пливли примарні обриси мізків.
— Зачекай! — вигукнула Герміона, коли Луна зібралася вже зачинити двері кімнати з мізками. — Флаґрате!
Вона провела в повітрі чарівною паличкою, і на дверях з’явилася палаюча літера «X».
278 
