300 
— Наприклад? — запитав Гаррі.
— Наприклад, що найдорожчою на світі людиною для Сіріуса був ти, — тихо сказав Дамблдор. — Або те, що ти ставився до Сіріуса як до батька й брата водночас. Волдеморт уже, звичайно, знав, що Сіріус належав до Ордену, і що тобі відомо, де він перебуває… але Крічерова інформація наштовхнула його на думку, що заради порятунку Сіріуса Блека ти підеш на все.
Губи в Гаррі були холодні й затерплі.
— Отож… коли я вчора запитав у Крічера, чи Сіріус удома…
— Мелфої… безсумнівно, за вказівкою Волдеморта… звеліли Крічеру придумати для Сіріуса якісь невідкладні справи саме тоді, як ти побачиш у видінні, що Сіріуса катують. Якщо ти вирішиш перевірити, вдома Сіріус чи ні, Крічер скаже, що його немає. Учора Крічер поранив гіпогрифа Бакбика, тож, коли ти з’явився в каміні, Сіріус доглядав його нагорі, і внизу, на кухні, його не було.
В легенях у Гаррі, здавалося, зовсім не лишилося повітря. Дихання стало швидке й уривчасте.
— І Крічер усе це вам розповів… регочучи? — прохрипів він. — Він не збирався мені розповідати, — відказав Дамблдор. — Але я достатньо добре володію виманологією, щоб знати, коли мені брешуть, тому я… переконав його… все мені розповісти, а вже тоді подався у відділ таємниць.
— А Герміона, — прошепотів Гаррі, стискаючи холодні руки в кулаки. — ще нам казала добре до нього ставитися…
— Цілком правильно казала, Гаррі, — мовив Дамблдор. — Коли ми зробили в будинку номер дванадцять на площі Ґримо нашу штаб–квартиру, я попереджав Сіріуса, що до Крічера треба ставитися з чемністю й повагою. Казав йому також, що Крічер може бути небезпечний. Не думаю, що Сіріус серйозно поставився до моїх слів і що він узагалі сприймав Крічера як істоту з розвиненими, як у людини, почуттями…
— Не смійте звинувачувати… не смійте… говорити… про Сіріуса як… — Гаррі не вистачало повітря, він не міг нормально говорити, але лють, що ненадовго була вщухла, вибухла з новою силою. Він не дозволить Дамблдорові критикувати Сіріуса. — Крічер брехун… брудний… він заслужив…
— Крічера таким зробили чаклуни, Гаррі, — заперечив Дамблдор. — Повір, йому варто поспівчувати. Його існування не менш жалюгідне, ніж у твого приятеля Добі. Він був змушений коритися наказам Сіріуса, бо Сіріус залишився останнім представником роду, що колись його поневолив. Але Крічер не відчував справжньої відданості. І хоч би які були в Крічера вади, треба визнати, що Сіріус пальцем об палець не вдарив, щоб хоч якось полегшити його долю…
— НЕ КАЖІТЬ ТАКОГО ПРО СІРІУСА! — закричав Гаррі.
Він знову зірвався на ноги, був злий і готовий кинутися на Дамблдора. який зовсім не розумів Сіріуса. не розумів, який той був відважний, скільки вистраждав у житті…
— А що тоді Снейп? — крикнув Гаррі. — Про нього ви мовчите? Коли я йому сказав, що Волдеморт напав на Сіріуса, він тільки вишкірився на мене, як завжди…
— Гаррі, ти ж розумієш, що професор Снейп мусив прикидатися перед Долорес Амбридж, ніби він до твоїх слів серйозно не поставився, — незворушно пояснив Дамблдор, — але, як я тобі вже казав, він негайно повідомив Орден про те. що ти йому сказав. Саме він вирахував, куди ти подався, коли не повернувся з лісу. І саме він дав професорці Амбридж фальшиву сироватку правди, коли вона хотіла тебе допитати, де перебуває Сіріус.
Гаррі пропустив ці слова повз вуха. Відчував дике задоволення, звинувачуючи Снейпа, бо це ніби послаблювало відчуття його власної жахливої вини, і він хотів почути, що Дамблдор з ним погоджується.
— Снейп… Снейп глузував з Сіріуса, що той залишається вдома… робив з Сіріуса боягуза…
— Сіріус був досить зрілий і розумний, щоб не зважати на такі дрібні образи, — відповів на це Дамблдор.
— Снейп перестав давати мені уроки блокології! — зарепетував Гаррі. — Викинув мене зі свого кабінету!
— Мені це відомо, — важко зітхнув Дамблдор. — Я вже казав, що помилився, не навчаючи тебе самостійно, хоч тоді я був переконаний, що не існувало більшої небезпеки, ніж відкрити твій мозок Волдемортові в моїй присутності…
— Зі Снейпом було ще гірше! Після його уроків мій шрам завжди страшенно болів… — Гаррі пригадав Ронові міркування на цю тему, — звідки ви знаєте, що він не намагався послабити мене перед Волдемортом, полегшити йому завдання проникнути в мій…
— Я довіряю Северусу Снейпу, — просто сказав Дамблдор. — Проте я забув… це ще одна помилка старого чоловіка… що деякі рани дуже глибокі й не гояться. Я думав, що професор Снейп приборкав свою ненависть до твого батька… та я помилився.
300 
