очень нудно 
32 
— Я й питав! — обурився Гаррі. — І в Рона, і в Герміони, але вони сказали, що нас не беруть до Ордена, бо…
— І правду казали, — втрутилася місіс Візлі. — Ви ще малі. Вона випросталася у кріслі, вчепившись у поруччя, а на обличчі вже не було й сліду сонливості.
— Відколи це треба належати до Ордену Фенікса, щоб мати право задавати питання? — здивувався Сіріус. — Гаррі цілий місяць пронидів у маґлів. Він має право знати, що відбува…
— Чекайте! — втрутився Джордж.
— Чому це тільки Гаррі має право на запитання? — сердито додав Фред.
— Ми вже місяць намагаємося щось вивідати, але маємо пшик! — вів далі Джордж.
— «Ви ще малі, ви не належите до Ордену», — Фред відверто перекривив материн пронизливий голос. — А Гаррі ж досі неповнолітній!
— Я не винен, що вам не розповідають про діяльність Ордену, — незворушно відповів Сіріус, — це рішення ваших батьків. Гаррі, якщо вже на те пішло…
— Не тобі вирішувати, що добре для Гаррі! — урвала його місіс Візлі. Її зазвичай лагідне лице набрало загрозливого вигляду. — Сподіваюся, ти не забув Дамблдорові слова?
— Які саме? — ввічливо уточнив Сіріус, проте відчувалося, що терпець йому уривається.
— Що Гаррі не можна говорити більше, ніж йому потріб но, — місіс Візлі виразно наголосила на останніх словах.
Рон, Герміона, Фред і Джордж одночасно повертали голови то до Сіріуса, то до місіс Візлі, мовби спостерігали за тенісним м’ячиком. Джіні так і завмерла навколішки серед розкиданих корків від маслопива. Люпин не зводив погляду з Сіріуса.
— Молі, я й не збираюся говорити більше, ніж йому по трібно, — відповів Сіріус. — Але ж він — єдиний свідок повернення Волдеморта… — (і знову за столом усі здригнулися) - тож він має повне право…
— Він не належить до Ордену Фенікса! — вигукнула місіс Візлі. — Йому лише п’ятнадцять років і…
— І йому довелося мати справу з тим, що й решті членів Ордену, — заперечив Сіріус, — якщо не більше.
— Ніхто й не заперечує! — майже кричала місіс Візлі, а її стиснуті в кулаки руки тремтіли. — Але він іще…
— Він — не дитина! — сердився Сіріус.
— Але й не дорослий! — аж розпашілася місіс Візлі. — Він — не Джеймс, Сіріусе!
— Дякую, Молі, але я прекрасно усвідомлюю, хто він, — холодно відрізав Сіріус.
— Сумніваюся! — відрізала вона. — Іноді ти говориш про нього так, ніби це повернувся твій найкращий давній друг!
— А що в цьому поганого? — здивувався Гаррі.
— А те, Гаррі, що ти — не твій батько, хоч і дуже на нього схожий! — відповіла місіс Візлі, свердлячи поглядом Сіріуса. — Ти ще учень, і дорослі, які несуть за тебе відповідальність, не повинні про це забувати!
— Ти хочеш сказати, що я безвідповідальний хрещений батько? — Сіріус ледь не кричав.
— Я хочу сказати, що інколи ти чиниш нерозсудливо, Сіріусе, і саме тому Дамблдор постійно нагадує, щоб ти сидів удома…
— Ми тут не будемо обговорювати Дамблдорові вказівки, якщо твоя ласка! — вигукнув Сіріус.
— Артуре! — обернулася до чоловіка місіс Візлі. — Артуре, ну, допоможи мені!
Містер Візлі озвався не відразу. Він зняв окуляри і поволі протер їх мантією, не дивлячись на дружину. Тоді ретельно припасував їх на носі й нарешті заговорив.
— Молі, Дамблдор усвідомлює, що ситуація змінилася. Він розуміє, що Гаррі повинен знати принаймні дещо, якщо він уже опинився в штаб–квартирі.
— Але це не означає, що треба спонукати його, щоб він запитував про все, що заманеться!
— Як на мене, — неголосно втрутився Люпин, відводячи нарешті погляд від Сіріуса, і місіс Візлі одразу повернулася до нього, сподіваючись знайти спільника, — то буде краще, якщо Гаррі довідається про ці факти — не всі. Молі, але хоч би про основні — від нас, а не почує якусь викривлену версію від… від когось іншого.
І незважаючи на Люпинів незворушний вираз обличчя, Гаррі зрозумів: він підозрює, що під час зачисток місіс Візлі знайшла не всі видовжені вуха.
— Що ж, — важко дихаючи, місіс Візлі оглянула присутніх, але сподіваної підтримки так і не отримала, — бачу, що до моїх слів ніхто не дослухається. Але я скажу так: Дамблдор недарма не хотів, щоб Гаррі забагато знав, і я, як особа, що бере близько до серця все, пов’язане з Гаррі…
— Це ж не твій син, — стиха мовив Сіріус.
— Він мені як рідний, — випалила місіс Візлі. — Кого ще він має?
— Мене!
32 
